Завантажити

від того всеохоплюючого безладдя, політичного шарварку, від небажання порозумітися новим провідникам народу навіть серед колишніх однодумців... Вочевидь, що ми всі настільки добре ховалися і від чужої влади, і від собі подібних, і від самих себе, що тепера не можемо знаходити потрібні слова для спілкування, що вже говорити про амбітні гонорові суперечки. Кожен вибудовував тишком-нишком собі свою окремішню мрію, своє зовсім індивідуальне бачення прийдешньої колись свободи, своє чільне місце серед майбутніх переможців, хоча кожному те вимріяне прийдешнє було донедавна мінливим серпанком над недосяжним обрієм, до якого ніколи не можна дістатись – ідеш, ідеш, а обрій так само, ген-ген, як далеко... Чого там сьогодні прикидатись, я і сам вважав тоді себе ледь не останнім, хто може належним чином зберегти дідизну на еміґрації, де не так ретельно пильнують невсипущі орґани твої думки і вчинки, аби згодом вчасно міг повернутись і просвітити зацькований імперськими зайдами люд у рідному краї... У тій колоніальній провінції, яка значно пізніше була приневолена Імперією і була досить далеко від рідної домівки, від якої забрала мене причинна моя доля, були досить пристойні букіністичні лавки, в яких можна було надибати на все, що завгодно. Звичайно, що аґенти в цивільному копирсалися також у тих завалах для пошуків і знищення будь-якої найменшої крамоли, але, либонь, не звертали уваги на книжки писані незрозумілою для них мовою, моєю батьківською мовою. Я знаходив дивовижні видання з давніх часів Визвольних змагань нашого народу, занесених до цього краю колишніми еміґрантами, визбирував ці знахідки, добре, що коштували вони порівняно небагато, і тяг до своїх схованок на те омріяне майбутнє, хоча і нездійснене, своє повернення до батьківської домівки... Проте сталося... А таки сталося нездійснене і не в такому вже далекому майбутньому, коли ще кілька років лишалося до розвалу Імперії, і зберігалися ті знахідки подалі від сторонніх очей...
Сьогодні у наших букіністів можна знайти й не такі раритети, багато що із того давнього перевидається сьогодні різними приватними видавництвами, бо в нової Держави на те немає ні коштів, ні часу, ні здорового глузду. В перші роки масово друкувалися твори вітчизняних письменників, яких називають в наш час розстріляним відродженням. Багато хто із тих щирих літераторів, які так мудро збереглися для свого народу при чужій владі, почали й обурюватись, що падають тиражі їхніх книжок з-за перехльосту уваги до проминулих часів, мов і треба віддати належне отим невинно страченим, з переляку забутим, але ж не у такій мірі. А якою мірою можна виміряти десятки років ганьби, потали, безчестя цілого народу, його міліонних жертв? Скільки із них наразі воскресло? Одиниці, мабуть, тому не до арифметики мені сьогодні...
- А для чого ти прикрасив Старого, що він, буцімто, відмовився від усіх імперських нагород, і що багато хто йому наслідував? Можеш мені назвати хоч одного?
Я ж не мав на увазі не тільки жодної конкретної особи, але й застерігся одразу, що там усе вигадане, що не треба намагатися знайти хоч когось чи чогось реального в описах нафантазованих мною подій. Вигадана країна, вигадана Імперія, вигадані друзі і вороги – все те привиділось мені у чорно-білих снах. Навіть і ти, мій найвірніший, теж не такий, і я не такий. Бувають сни, що дуже наближаються своєю марою до реалій дійсності, коли важко відокремити одне від другого, але ж не можна засуджувати чи нагороджувати людину за те, що вона спромоглася накоїти у своєму потаємному сні. Сон може спричинити потяг до вчинення іноді й не зовсім вмотивованих вчинків, але нехай вже у тому розбираються психоаналітики... До того ж, хіба можна згадати все, навіть з одного сну, в якому рвуться непослідовні епізоди, нашаровуються страхітливі вигадки на шматки реальних подій, все вимішується і затягується ранковим туманом. А потім постає ранок, світлий і чистий, за ним реальне будення клопотів про хліб насущний. І лишаються з того сну тільки окремі окрушини, з яких не скласти до купи навіть почуття з тих бентежних вигадок і згадок... Та і що таке сон?.. Що примушує кожного з нас кидатися до снів в обійми? Що ми там шукаємо і для чого?.. Колись спробував записувати по свіжому ті події зі снів, які лишались на ранок, але вони переставали приходити зовсім і ставало ще гірше, ще важче, не відбувалося необхідного відпруження від накопиченого серед буднів реального тягаря дрібних і великих неприємностей... А справді, ти, друже, правий – ніхто з відомих мені людей, поважних і не дуже, не зрікся публічно тих імперських нагород і звань, принаймні, я такого не чув і не читав. В мене теж, на споді якоїсь із шухляд, лежить дві чи три коробочки з тими цяцьками. Сьогодні так, багато хто голосно відмовляється від нагород вже своєї Держави, хоча б тому, що вважають – негаразди в ній спричинені й від недостатньої активності самих номінантів. Коли активності, а коли й просто не вистачає кебети знайти прості й розумні слова, аби зачепити за живе

читати