Завантажити

на столі за імпровізовану скатерку, і враз, не змовляючись, заклякли з піднятим до гори питвом: просто в наші очі дивився суворо і запитально, мов суворий судія, колишній черговий редактор антиурядового і тому підпільного, захалявного самвидатівського журналу, якого разом редаґували і друкували колись у прадавньому часовому вимірі, в роки нерівної тоді боротьби з окупаційним імперським режимом. Видавали конспиративно, з належними заходами безпеки, тому журнал виходив досить реґулярно, навіть після того, як раптово зник цей наш черговий редактор і виринув згодом у столиці Імперії. Проте нашому складу видавців з новим випускаючим редактором вдалося зробити тільки два чи три номери часопису, після чого наша редколеґія майже у повному складі поїхала за імперський кошт далеко на північ – до безкрайних і майже безлюдних земель метрополії, але журнал виходив і потім, без нас, також реґулярно, видавці мінялися постійно, проте він так само постійно приходив до своїх читачів! Це сьогодні його можна вільно передплатити в державній установі, що займається доставкою до передплатників будь-яких видань, чи просто придбати у будь-якому пресовому кіоску. На наш превеликий сором і ганьбу наша надміру демократизована держава не забороняє сьогодні будь-які видання у себе вдома, будь-що привозити з інших країн, тому по всіх ґазетних кіосках, а особливо на вуличних розкладках, повно-повнісінько ґазет і журналів з чужої тепер для нас держави – колишньої імперської метрополії. Ці видання, навіть розважального характеру, сіють в душі обивателям зерня чорного сумніву в правоті обраного нашим народом шляху, ностальґічно ридають за старими імперськими часами, підбурюють, провокують... Ми їх теж змушені купувати і читати, бо щоб збороти ворога, його треба знати, треба спостерігати за його намірами. Колись один читач нашого давнього журналу, виступаючи свідком на черговому показовому судовому процесі, які постійно влаштовувала в проминулі роки імперська каральна машина над видавцями і розповсюджувачами опозиційної преси, спробував таким чином відповісти на запитання прокурора щодо мети читання ворожого для Імперії журналу: – “Аби вивчити ворога і потім перемогти”. Жарт прокуророві не сподобався, він знайшов професійну відповідь на зухвалість – дотепний свідок став звичайним підсудним... Але цього разу імперську ґазетку підкинула нам випадково продавщиця у найближчому ґастрономі, загорнувши до неї шмат ковбаси, ґречно вибачаючись при цьому, що перед самим закриттям торгівлі, ось-ось, скінчився обгортковий папір. Так, зараз продавці ніяковіють, вибачаються, що нема того чи іншого, але за Імперії було зовсім інакше – картки, талони, довжелезні черги за самим необхідним, якщо воно з’являлося в продажу... Погано чи ні, а зникло безліч проблем щодо побуту, продуктів, загостривши оту одну, що зосталася – важко стало знайти роботу з пристойним заробітком. Наш колишній побратим дивився на нас із пожмаканої ґазетної сторінки, добре заляпане масними плямами похмуре обличчя виглядало кумедніше, ніж могла йому дозволити його теперішня висока державна посада в імперській столиці, проте дивився на нас з тої пожмаканої ґазетки досить суворо, немов запитуючи з погрозою, чи не награлися ми вдосталь своєю химерною свободою, чи не втомилися, бува, від неї, чи не пора, зрештою, братися за розум... А за вікном все ще божеволіла від своєї неспроможності дістатися світанку чорна ніч. Щось треба робити із тою ніччю, із тим часом, що наче спинився над поснулим містом, спинився і серед цієї кімнати, спинився і між нами, мов присів за нашою пляшкою третім, бо що то за пиятика без третього! І заблукав час в наших спогадах, що так хаотично перемішували збіглі роки з надіями на завтра, забувся час про своє одвічне призначення крутити коліщатка всесвітніх дзиґарів!..
Така довга ніч за оцим столом, за яким уже кілька років працює професор політології із своїм вченим ступенем доктора наук, отриманого казус гонорі за свої видатні книжки, колись написані потайки ще в імперському концтаборі для перевиховання політичних противників, з великими труднощами прослизали рукописи через невидимі шпаринки в залізній завісі, яку збудувала Імперія на своїх кордонах, оберігаючи від ворожої пропаґанди своїх підданців. Книжки видавалися за межами Імперії, в різних країнах багатьма мовами, наробили чимало галасу серед світової спільноти, що авторові додало кілька зайвих років відсідки, проте автор з того не журився, продовжуючи розпочату справу. Ці книжки доходили до рідного краю з радіовисилань зарубіжних “вільних голосів”, з небезпекою для себе їх провозили через пильні кордони окремі сміливці, активісті підпільного самвидаву тиражували ці книжки у краї, за що не один з них прилучався до нашої громади за колючим дротом. В тих книжках з переліком злочинів Імперії перед нашим народом були заклики до повалення її панування і слушні, професійні поради, як це зробити. Зробили – осоружна Імперяі впала, а що далі? Може справа у тім, що на цей раз революція було співочою, оксамитовою

читати