Завантажити

її де завгодно, навіть на крутих схилах. Аби ж хтось надумав та зробив якісь бильця, була б тому дяка не тільки від старого пенсіонера. Кожного разу з такою думкою приходила згадка, що його ім`я живе й досі в тому місті над греблею, але городяни пам`ятають його там не за збудоване місто чи величну греблю між берегами, а за зручні сходи з поручнями із нижніх нових кварталів до старого хліборобського селища над високим крутим берегом. Сполучалися ті поселення звивистим серпантином добротної нової дороги, зручної для автомашин, але ж для людей вона була надто довга, тому вони повсякденно дряпалися крутими стежками, хапаючись за тонкі стовбури акацій і гілля різноманітних чагарників, а широким асфальтовим хідником обабіч автомобільної дороги користувалися зрідка й знехотя. А тою крутою стежкою дерлися і діти до школи, і вчорашні хлібороби, що стали заробляти живішу копійку на будівництві, і новітні городяни піднімалися вгору до селянських дворів по різну неприв`ялу городину чи по свіжину зі щойно забитого кабанчика. Глиниста стежка ставала зовсім непрохідною навіть після невеличкого дощику, одного разу було травмовано кілька чоловік, тому прийшла до нього поважна делеґація з проханням щось корисне зробити для народу. Він наказав тоді своєю владою спорудити металеві сходи з поруччям на обидва боки, від чого дістав для себе, крім людської подяки, великі службові неприємності, бо не було передбачено в кошторисі будівництва витрат на виконання забаганок простих людей. Неприємності невдовзі минулися й забулись, але ті зручні сходи і досі звуть тамтешні жителі його ім`ям. Може бути, що збережеться воно в тому місті і по ньому...
До храму він спочатку заходив, тікаючи від своєї самоти, а не в пошуках дороги, спроможної повернути й наблизити до Бога, з яким у нього ніколи не було нічого спільного, бо таке вже дісталося дитинство, виховання і довге життя, що так стрімко добігло свого кінця. Баглося йому попервах просто подивитися там на людське смиренне юрмище, почути величне зітхання орґану, врочисті хорові співи, але потім призвичаївся дослухатися й до казань порівняно молодого настоятеля. Старий все своє попереднє життя мав те уявлення про релігію, до якого його привчили спочатку в школі, а потім в університеті, що в церквах підступні душпастирі тільки тим і займаються, аби видурити із забамбулених парафіян побільше грошенят на власні примхи. Але цей священик був зовсім не схожий на усталені уявлення, завше промовляв до людей, наче ділився своїми думками під час щирої розмови серед родинного кола, а не виголошував запальних промов, усі його звертання до пастви складалися з простих доступних слів, повторювали найчастіше прописні житейські істини без зайвого моралізування, іноді підкріплені відомими цитатами з Книги книг, але старий з почутого діставав якесь полегшення, щоправда, не ділився з тим навіть з дітьми, хай дійдуть колись до того самі, а на цю пору могли тільки підштрикнути старого батька незлим словом про несподівний злам його давніх атеїстичних переконань. В цьому храмі служба правилася різними мовами за розкладом для відповідних парафіян, але старий не прагнув прибитися до жодної певної громади, хоча і пам`ятав, до якої належали його батьки й прадіди. Цей храм був трохи інакшої конфесії, але його не бентежило сумління провини перед пращурами, бо й вони колись зреклися стародавньої віри, власного бачення своєї історії, свого народження Богами і встановлених правил і приписів спілкування із самим Творцем. Старого не тягло до знайомства із релігійними вимогами до парафіян у цьому храмі, бо він знав здавна, що будь-який храм є святим і рятівним місцем для потерпаючої людини, що будуються храми у місцях з відповідною енергетикою, що люди, які там шукають порятунку, є недоторканими для нападників і кривдників, навіть для представників влади. Він приходив до храму тільки тоді, коли відчував потребу, особливо не вслухався до слів проповіді, не дивувався, що відчуття благодатного полегшення не залежить від мови проповіди, але іноді йому треба було чути кожне слово, начебто чекав на якесь певне, яке могло щось вирішити для нього.
Щось змінювалося в глибинах душі, несвідомо і мало помітно, щось дозрівало, чекаючи на оте невідоме слово, яке мало щось пояснити, чи натякнути про сенс життя. “...тільки мент, уламок менту блискавично- перебіжний, і не буде, і шукати, мов заказано мені...” А що є ментом – хвилина, день, століття, окреме життя? Чи замало, чи забагато відпущено на пожити метеликові, який живе тільки один світловий ден? Не відає той метелик, що для когось існують ночі, що вони чергуються із днями. Не може пам`ятати той метелик про інше своє життя лялечкою, гусінню, в зародку яєчка, тому ніколи не дізнається, що його життя є вічним у постійних змінах подоби, але не сутности. Може бути, що і людина така сама вічна, але не може пам`ятати своїх перетворень, а може й не хоче, тому свідомо нищить спадкову пам`ять...
Одного разу, після чергових відвідин храмової служби, з якоїсь

читати