Завантажити

піднятися незабаром високі води водосховища. Про повну готовність до проведення врочистого свята начальник будівництва нещодавно відрапортував на засіданні Урядової комісії, яка затвердила порядок проведення церемонії в усій її послідовності до найменших дрібничок, навіть до кожного слова, котре мало пролунати на велелюдному мітинґу від щирого серця кожного промовця…
Над трибуною для почесних гостей майоріли прапори, внизі гримкотів бадьористими маршами духовий оркестр, блискаючи на осонні надраєними трубами, а поруч святково юрмилися люди біля численних яток із напоями й наїдками, хтось когось вітав із святом, а хтось витирав потайки гіркотну сльозину. Найчільніший представник влади і ветеран-будівельник на трибуні у парі натискували на кнопку вибухового пристрою і подалік здіймався над тимчасовою гребелькою-перемичкою чорний вибух. Аби той вибух стався солідно, урочо, і було його видко здалеку, обкладали вибухівку додатково мішечками з чорною сажею, і злітала вона високо вгору химерним грибом разом із піском і грудочками глини, і лунало тисяголосне гурра серед мітинґуючого натовпу. Десятки фото і кінокамер фільмували для історії незабутнє видовище з усіх можливих ракурсів. Із обох берегів обвідного каналу важкі самоскиди заревли, наступаючи на потік води, аби повернути його до старого річища. Летіли з кузовів донизу великі бетонні глиби, водяний потік звужувався знехотя, поступово, намагавсь пручатися, силкуючись зібрати до одного потужного струменя міць усієї течії ріки, і деякі з тих брил, перевертаючись у стрімкому потоці нуртуючої води, відповзали подалі від прорану, що звужувався на очах тисяч очевидців вікопомної події. Люд радісно стрічав падіння кожної такої конструкції з кузовів самоскидів, устигаючи прочитати різні веселі, дотепні гасла і заклики на сірих бетонних блоках, які за давнім звичаєм розмальовували попередньо яскравими фарбами робітники. Потік води поступово звузився, змиривсь, хоча ще струменіли вузенькі потічки між бетонними конструкціями, але згодом згасли й вони, прикидані дрібним щебенем…
У всіх було свято, а він не міг знайти собі місця, вистоюючи під час урочистого мітинґу на високій трибуні поруч із поважними гостями зі столиці та обласного центру. Перепитував пошепки повсякчасно в підлеглих, що постійно крутилися поруч, чи ніхто не лишився забутим і непоміченим на дні майбутнього моря. Минулого вечора сам проїхав доріжками і стежками підготовленого ложа водосховища: вся техніка була виведена, тимчасові споруди знесено, зібрано сміття не тільки від будівельників, але й з пощезлих сіл і хуторів, з котрих колишні жителі взяли із собою до нових осель тільки пам`ять і біль, які з часом пригаснуть, завіються новими проблемами, новими клопотами. Тільки дехто з людей спромігся перепоховати поблизу нових поселень прах своїх батьків, бо глибше занурюватися до глибини століть, до свого родоводу, не було ані грошей, ані часу, ані пам`яти, що була потолочена тодішнім правлячим імперським режимом за кілька десятків жорстокого панування. Переселенці були надто пригнічені від змушеного споглядання за плюндруванням їхніх родинних вогнищ, від своєї немочі протистояти неминучим діям влади, бо ще не стерлися з пам`яти більш траґічні події з депортаціями до імперських задвірків, з масовими репресіями і знищенням усіх, у кого тільки жевріла іскоринка протесту...
Під час зачистки ложа майбутнього водосховища довелося зруйнувати не тільки людські оселі, ферми і стодоли, кілька шкіл і різних побутових закладів, але і декілька старих церковок, що дивом збереглися іще на той час, не так дивом, як з недогляду недбалих функціонерів тодішньої атеїстичної влади, аґресивна войовничість якої не завжди могла дотягнутися до провінційної глибинки. Зі сплюндрованих давніх соборів найкоштовніші речі позабирали офіційні представники до глибоких музейних підвалів, а менш цінне мали знищити, але не встигли, бо порозтягали хутко і потайки ті речі по своїх нових оселях люди, хоч і не дуже сподівалися в ті дні, що колись і комусь стане в пригоді оте церковне причандалля, але не могли полишити на поталу прийдешній водяній стихії навіть невеличкі залишки своїх давніх святинь, що їх довгими століттями збирали пращури. Хто не дуже сподівався, а хто й дуже, але минуло кілька десятиліть, як постають у новім часі по всіх новоселках вже ізнову храми, до яких вертаються й вірні, й новонавернені, й збережені тими людьми у своїх сподіваннях і в своїй непохитній вірі старожитні речі...
Акт готовности території до затоплення підписали всі члени Високої приймальної комісії, крім одного дивака – представника від державної структури з охорони історичних пам`яток – він на кожному примірнику акта понаписував кілька рядків свого зауваження. Воно було досить обережним, але давало підписантові можливість згодом, якщо несподівано витече за межі будівництва новина про сумнівну археологічну знахідку, що мала ось-ось щезнути під водою, заявити привселюдно про свою наукову і громадську принциповість, ба, навіть,

читати