
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
кимось з фахівців помічено дивну плутанину зі сторінками у звіті тої експедиції – порушено нумерацію, наче кілька аркушів випало, навіть останній, на якому мав бути підпис керівника експедиції, але неуважними в роботі, як і в повсякденному побуті, бувають усі, навіть наймудріші вчені, а що вже казати про того причинного, котрий не зміг нічого порядного знайти майже за два сезони колупання в землі, стільки часу змарнував, а ще більше – грошей. З того й стерявся розумом горопаха, бо не в кожного науковця може вистачити сили аби безболісно змиритися з поразкою, визнати себе безталанним невдахою...
“...тільки час все прискорює біг, і ми стоїмо безпорадні – до давніх джерел зависокий поріг...”. Позаторік залаштувалися ветерани будівництва тої греблі дружнім товариським гуртом поїхати до берегів водосховища з нагоди ювілейних роковин створення рукотворного моря, приходила до нього додому ціла делеґація вмовляла на відвідини пам`ятних місць своєї зрілої молодости. Заініцюював і очолив ті святкування один з колишніх учнів, що тепер помітно крутиться серед високопосадових управлінців, де значиться не останньою спицею в урядовому колесі, але старий чемно відмовився, не згодивсь, пояснюючи ту відмову поганим станом здоров`я, охлялими ногами, не годними для такої тяжкої подорожі. Проте трохи згодом, як скінчилися там урочистості за щедро накритими столами, як роз`їхались, запрошені тамтешнім головою міста, ветерани будівництва по своїх теперішніх домівках, старий будівельник подався туди самостійно, без почесного супроводу, хоч як важко було сидіти самому за кермом автомобіля, добре, що дорога була вхожена і не така вже далека, тож обернувся за день досить втомленим, але втішеним, що зумів ухилитися від бенкетування, від гучних тостів, від традиційних процедур величання колишніх його заслуг. Був певен, що на тій імпрезі він міг би не стриматися, дати волі своїм почуттям, зірватись і наговорити багато зайвого і недоречного до святкового бенкету, від чого і його б стали усі вважати старим маразматиком. А так прошкультигав самотньо якусь сотню метрів дамбою водосховища, важко спираючись на свого костура і зовсім не кваплячись нікуди, спостерігаючи сам-на-сам за тихим плином ріки, за безтурботними дрібними хвилями, що прибивали до бетонного опорядження берега якісь тріски, хмиз, пластикові пляшки, паперове шмаття і жовтаву брудну піну, криту сірозеленим ластовинням – рукотворне море серед літа пишно цвіло і від того трохи смерділо. Від літньої спекоти воно зазеленіло дрібними водоростями раніше ніж зазвичай, тому вздовж всього берега тяглася довга зеленожовта смуга піни, сміття й водоростей, аж поки сягали очі...
На протилежному березі вже піднялися високими кручами молоді ліси, перед ними видніли околиці міста, що колись він будував від першого, врочисто забитого геодезистами, пам`ятного кілочка і до самого завершення будівництва греблі. А десь за тими лісами тільки вгадувалися серед густих садків білесенькі хатки старого села, яке колись омолодилося новозабудовами для переселених з дна теперішнього моря хліборобів і рибалок. Він знав, що за проминулі десятиліття місто доволі розрослося, колишні його будівельники працюють сьогодні на різних заводах, які постали у тому граді згодом і вже без його участи, бо іменитого начальника кинула доля на береги більш далеких рік...
Потім постояв трохи в сумній зажурі, похиливши сиву голову собі на груди, біля того місця, де витягали рятівники з нуртуючої води нормальну людину, а витягли вже рахманного дивака, у вигадки якого ніхто не смів тоді повірити, – кому не дозволили інші, а хтось не дозволив собі сам не тільки повірити, але й залишити щось на згадку в своїй пам`яті... В перші роки свого пенсійного існування, коли ще ходив з кількома підтоптаними хлопцями під вітрилом невеличкої яхти, якось дістався цього місця. Стояла година із слабким вітерцем, під яким яхта стиха різала невеличкі ледачі хвильки, але раптом рвонув, невідомо звідки, порив потужного вітру і ледь не поклав на воду туго напнуте вітрило. Тричі хитнулася щогла і все враз затихло. Чи то був знак, чи якась випадковість? Але чому на тому самому місці, де колись було знайдено сліди давнього поселення? А може, і не над тим, бо змінилися за двадцять років береги настільки, що годі вже визначити під водою той розкоп, нема до чого прив`язатися і на березі. Товариші з екіпажу були страшенно подивовані, довго потім згадували той випадок, але він ніколи не втручався до розмови, він і вперше змовчав, бо не було бажання до балачок про себе, про свою причетність до тої знахідки, про своє самокатування від одчуття провини, якої ніхто не зможе довести перед будь-якими найприскіпливішими суддями...
3.
“...на долівці різдвяна глиця, догоріли свічки ще до ранку, в похололих свічадах нікого...” Завмер біля вікна старий, журно тулячись до віконного скла, ледь припорошеного залишками вечірнього снігопаду, може останнім цеї зими – що сипався так густо і повільно, немов намагавсь іти
Останні події
- 24.05.2025|13:24Дискусії, перформанс і культурна дипломатія: як пройшов інтенсив EcoLab 2.0
- 24.05.2025|13:19У просторі PEN Ukraine відбудеться читання Ганни Осадко і Марини Пономаренко
- 24.05.2025|13:15«Україна. Свобода. Європа»: Старий Лев презентує книгу журналіста Ростислава Хотина
- 23.05.2025|09:25Meridian Czernowitz видає третю поетичну збірку Шевченківської лауреатки Ярини Чорногуз — «Нічийний шафран»
- 20.05.2025|11:40Оголошено Короткий список VII Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея 2025 року
- 16.05.2025|15:50«Танго для трьох»: він, вона і кґб
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»