
Електронна бібліотека/Проза
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
непересічну мужність. Проте, той представник не скористався, невідомо чому, навіть за нової влади, тим своїм учинком, хоч і обережним щодо категоричности висловлювань, але досить сміливим з огляду на тодішню ситуацію. Може зовсім постарів, а може, вихваляється своєю сміливістю вже перед пращурами на тому зареальному боці, звідки ніхто ще не вертався – тільки інколи подають звідтам до нащадків свій скам`янілий голос у вигляді битого череп`я з випадково знайдених поховань чи іншого подібного свідчення про своє давніше буття...
До самого останнього моменту перед урочистим початком затоплення підготовленої для того території на всій площі майбутнього морського дна археологи не переставали довбати навмання шурфи в пошуках залишків старовинного поселення, про існування якого, крім побіжних згадок у давніх літописах, не було ніяких інших підтверджень. Те, що розповідали про давнину довгожителі зі зруйнованих сіл, видавалося вже геть фантастичним, фахівці відносили ці оповідки до казок і леґенд, колись принесених до цього краю з давніших поселень далекими пращурами. Копирсання в землі для проформи мало скінчитися тиждень тому, як в одному місці, на глибині всього у півтора метра, копачі несподівано для себе натрапили на рештки якогось вогнища посеред кола з отесаного каміння, де серед спресованих з попелом залишок вугілля було трохи дивного череп`я. Коли його відмили, то не повірили своїм очам – замість звичного орнаменту по вінцях колишнього глека явно проступив текст, витиснутий на глині, досі невідомими для всіх присутніх, гострокутними літерами, причепленими верхівками до одної лінії. Те, що то були літери незнайомої досі писемности, не виникло в археолоґів жодного сумніву.
Робітники під наглядом фахівців почали притьмом розширювати площу розкопу, а керівник експедиції кинувся був по когось із журналістської братії, яка вже зліталася галасливими зграями на будівництво для освітлення великих трудових звершень багатотисячного трудового колективу, присвячених і припасованих до знаменної дати в житті держави – саме так дозволялось і рекомендувалося писати про таку врочисту подію напередодні свята. Але в тих журналістів були зовсім інші редакційні завдання, а вони мусили яскраво прописати до своїх видань головним чином героїчні небуденні звершення будівельників. А писати про якесь череп`я з невідомого кострища, що зникне під водою, було боязко, бо в тім тодішня цензура могла угледіти надто сміливий натяк на народний опір, незгоду з руйнацією історичних людських поселень задля створення ще одного болота на родючій долині. Болотами почали сміливці називати рівнинні водосховища, що залляли найплодючіші землі, вже в наш час, коли постали “зелені громади” для охорони навколишнього середовища, а тоді набрався мужності тільки один письменник, котрого тодішня влада показово покарала за вільномисліє. На жаль, не знав той письменник про знахідку археологів, а бідкався більше про залиті морями лани і луки...
Керівник експедиції марно намагався викликати зі столиці авторитетного захисника із достатніми повноваженнями від академічного інституту, якщо не від самої Академії Наук, проте не зміг дочекатися звідтам жаданого підтвердження про можливість вчасно отримати якусь дієву підтримку у його нерівній боротьбі з юрбою невігласів за збереження історичного відкриття, тому сам подався до столиці з тими незаперечними, як він був певен, свідоцтвами несподівано знайденого послання від невідомих пращурів...
День проведення врочистостей не міг бути перенесений, все було узгоджено у найвищих столичних інстанціях, анонсовано всіма державними засобами масової інформації, тому відповідні служби заборонили кому-небудь роздмухувати небажану сенсацію, бо не вважали побиті, бозна кимось і бозна коли, брудні селянські глечики причиною для внесення розладу в чіткий ґрафік підготовки святкування знаменної загальнодержавної події. Вже з`явилися перші поважні гості, навколо яких змушено крутилися всі заступники начальника будівництва, як і сам начальник. Вчора увечері йому доповіли, що його наказ виконано повністю – ретельно перевірили не тільки всю територію затоплення, але позаглядали до всіх археологічних розкопів, повитягали з них людей і вивезли на безпечне місце, декого навіть силоміць, але певности не було, що хтось не прослизне сьогодні повз суворих охоронців зі служби безпеки, яких заздалегідь вивели для патрулювання на нові високі дамби, що слугуватимуть вже найближчими днями берегами майбутнього моря. Охоронців було замало, бо ті дамби розтяглися на декілька кілометрів, а прикрий розкоп із небажаною знахідкою був досить далеко від майбутніх нових берегів. Ходака повинні були затримати в столиці на кілька день, сперечаючись щодо достовірности привезеної знахідки та її можливої наукової цінности, поки всі неприємності разом із розкопами археологів поховає у своїх глибинах вода, але з такими фанатами треба було бути завше насторожі. Не дай, Боже, міг повернутися таємно вночі і зараз докопирсається затято в тій
Останні події
- 02.03.2025|11:31Я стану перед Богом в безмежній самоті…
- 01.03.2025|11:48У Харкові пошкоджено місцеву друкарню «Тріада-Пак» і дві книгарні мережі «КнигоЛенд»
- 25.02.2025|10:53Підліткам про фемінізм без стереотипів: «Видавництво Старого Лева» представляє книгу «Слово на літеру «Ф». Базова книжка про права жінок»
- 25.02.2025|10:48Трилер про війну, еміграцію та фатальне знайомство: «Видавництво Старого Лева» представляє книгу «Називай мене Клас Баєр»
- 25.02.2025|10:45«Книжка року’2024: офіційні результати
- 18.02.2025|18:07Що читають 18-річні? Топ-50 книжок за програмою єКнига
- 11.02.2025|12:03«Барвіночку, прощаймося, прощаймось…»
- 10.02.2025|13:46«За межами слів»: презентація роману «Погляд Медузи» Любка Дереша
- 10.02.2025|13:43Фільм Анастасії Фалілеєвої «Я померла в Ірпені» отримав нагороду на найбільшому в світі фестивалі короткого метру
- 10.02.2025|13:38Мар´яна Савка і Зіновій Карач у концертній програмі «Ніжно, майже пошепки»