Завантажити

озирнувся рвучко на ті слова, проте його вже не було видко, мов розчинився серед пітьми, бо навкруги гусла, хоча вже чорнішої не буває, нічия темінь ночі, яка не хотіла втручатися до вирішення наших проблем. У неї завше забагато накопичується своїх клопотів з того, що крутиться вона одвічно навколо Землі з одною швидкістю одвічно і буде кружляти довічно, поступаючись постійно ранкові і наступаючи на п`яти вечору, а дня для неї не існує. Можна її часом любити, а часом і ненавидіти, можна не звертати уваги, але не можна від неї втекти назовсім, стуляючи повіки й занурюючись у глибини снів. Зараз її черга, вона прийшла, як завжди, вчасно і заполонила, приколисала велику країну, а не тільки одне наше місто, вона панує сьогодні самотужки і тільки на свій розсуд. Була така сама ніч учора, буде з надвечір`я й завтра... А які ночі Там? Чи Там вічний ранок чи вічні посмерки? А чи є взагалі оте саме “Там”?..
Я ще довго простояв непорушно із незапаленою цигаркою під мовчазними тьмяними ліхтарями, що губилися між густими кронами дерев, поки мені зрештою спало на думку, що не міг він того не тільки висловити, але й подумати, бо він саме із тих звитяжців, що не коряться нікому й нічому. Чого тільки не було на його життєвій дорозі, навіть жорстока й довга війна кидала його проти куль і баґнетів, та війна, про яку він так неохоче згадував, немов прагнув назовсім викреслити її з пам`яти, але незабутніми залишалися друзі, які зосталися в тім часі вже довічно молодими. Ні, і тоді він не втрачав надії на світліший день. Його віра була твердою серед будь-яких потрясінь, у будь-яких двобоях – “…ізнов кудись лечу у темінь прірви й молюся гаряче одній тобі – мене тримає тільки віра у цій нерівній боротьбі”...
Не тільки тримає, але й дає надію на перемогу, що із того, що часом бувають нерівними сили в тій одвічній боротьбі, проте перемагає іноді не сила, а зовсім іншим чином виходить із будь-якої скрути вольова людина. Хто ж тоді наслав на мене з нічної темени тую чорну ману, аби мені вчулося, що вона від нього, аби я зневірився в необхідності щось зробити на цьому світі таке, нехай вже й не конче ґрандіозне, але таке, що не соромно лишити по собі людям



79

читати