
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
помережилися зморшками довгих чорних тріщин, між якими густо розповзалось ажурним плетивом ще й павутиння тонших шпаринок. Від того стіни, з лупленою й здавен не фарбованою цементною штукатуркою, що частково й зовсім повідпадала, відкриваючи на тих місцях давню брунатну цеґлу, видавалися значно старшими за свій справжній вік. Не знали, вочевидь, про той будинок у місцевій кіностудії – давно б знімали тут якісь епізоди для історичних чи містичних фільмів, або й для покручених кривавими жахами трилерів; до того ж, так само занедбаним і невпораним було й тісне подвір’я, що здавалося ще меншим через непроглядні дикуваті зарощі бузини й кропиви, над якими тьмяно височіли безвіконні стіни сусідніх будівель. Такі дворові фасади, яких не видко з вулиці, останнім часом навіть не тинькували, не фарбували, економлячи грошенята – а кому ж воно видко! Від того подвір`я було й зовсім непривабливим, інколи забігали сюди тільки п`янички розпити нашвидкуруч пляшку дешевої горілки чи справити у зелених кущах нагальну потребу.
Новітніша забудова настільки добре сховала за собою цей бездоглядний будинок, що ніяк не могла дотягтися до нього своїми руками міська влада, вочевидь, що й забула, бо такої старовини, що вимагала догляду і коштів, було вдосталь на прилеглих до центру вулицях. На цей невизначений час і надибали собі в ньому пристановище декілька художників, які створили подобу майстерень у спорожнілих від мешканців кімнатах. Хоч і без належного комфорту, але ж у самому центрі міста. Був, очевидно, на те колись виписаний папірець у житловій конторі із дозволом зайняти на певний час для роботи кілька кімнат у старих помешканнях, але і про нього також згодом усі забули. Більшість з тих митців, по якомусь часі, вже познаходили собі десь ліпші умови для творчої праці. От і в помешканнях, де нещодавно відбешкетував, приборканий пожежною командою, нахаба-вогонь, було майже порожньо, бо вже нічого не лишилося з цінних речей, тому й шкоди великої від пожежі не сталось – тільки прискорило, мабуть, необхідність наближення терміну остаточного вирішення долі старої занехаяної будівлі. Так воно і станеться, безперечно, коли дійде до міської влади від пожежників звіт про їхню мужність при гасінні цієї недовгої, але небезпечної, пожежі в самому центрі столиці. Така перспектива теж занепокоїло мого давнього приятеля, бо ж де йому знайти в теперішній час навіть таке, не зовсім комфортне й мало придатне, як на мене, приміщення для роботи недалечко від свого помешкання за доступну ціну. Здалося йому, що марно відтепер буде сподіватись на послідовну недбалість чиновників, які знов забудуть про необхідність вирішувати подальшу долю колишнього красеня, бо не на тім місці стоїть цей старовинний будинок...
Після недавньої чергової революції, слава Всевишньому, що без стрілянини й крови, в країні все більше і більше набували всевладдя грошовиті люди, що потроху приводили до ладу центр міста, хизуючись один перед одним багатством свого житла й конторських приміщень. Ставало тісно і дорого жити в середмісті людині із середнім достатком. Навіть модні художники, для яких головним у творчості був прибуток і прихильність чиновників з урядової адміністрації, потроху переносили свої майстерні з центральних районів столиці ближче до околиць – там за значно меншу ціну можна без проблем отримати просторіше й світліше приміщення.
Але мій приятель був далеким і від прибуткової суроґатної мазанини, і від суєтної тимчасової слави, що здобувають її для себе у компромісах з черговою владою більш приземлені митці, він просто жив у своїх образах, віддаючи їм потроху не тільки себе, але й багато чого з того прадавнього, що зветься ґенетичною пам`яттю. Зараз він із сумом дивився на розвішані по стінах свої картини, переводячи зрідка погляд на щільні паки полотен, що купчились, притулені до потрісканих перестінків, і займали майже ввесь простір більшої кімнати, а в меншій – взагалі не було де й кроку ступнути від багатющого доробку, накопиченого за не один десяток літ, а не те, що пройтися, присісти чи постояти, кинути оком на щось у задумі. Вочевидь, занепокоїла його думка і про те, а як же все це могло статись, чим могла закінчитися, зрештою, отака несподівана придибенція, коли б вогонь зайнявсь у нашу відсутність чи пожежники були б налаштовані більш рішуче, не зглянулись на наші прохання, й знищили б усе це багатство своїм надто ретельним ставленням до роботи.
А прикладів того, що більшої шкоди завдають саме пожежники при гасінні вогню, ніж сам вогонь, є вдосталь, тому боронили ми з усією відчайдушністю, як тільки могли, від їхнього ревного старання своє добро. Обстояли… Завжди порятуй, Боже праведний, мене й моїх близьких у всі прийдешні дні від надто вже старанних захисників і рятувальників! За часів моєї молодости було вчинено ганебну провокацію тодішньою імперською владою в історичній книгозбірні, коли вивозили звідтам після зухвалої пожежі купами старі книжки просто на звалище, бо були надто перетовчені водою і чобітьми
Останні події
- 13.07.2025|09:20У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року