Завантажити

не завітали ми вчасно до неї, наче покликані невідомою зареальною силою…
Із сусідніх кімнат, через прочинені до загального коридору двері, все ще поволі тягся вологим протягом повз наше мовчання до розчахнутого навстіж у внутрішній двір вікна вже зовсім слабіючий чад недавньої пожежі. В прилеглих до нашої майстерні приміщеннях будинку щойно відпорядкували хвацькі пожежники – вправно залляли все довкола водою і разом заляпали пухнастою піною поверх зволоженої підлоги геть усе, що там ще лишилося після вогню, розламуючи при тому із тріском ломами і сокирами трухляві дерев`яні перестінки, шукаючи в кожній колоді, вельми здавна поточеній шашелем, а то й в кожному дерев`яному цурпалку якісь недомочені, неприборкані жаринки – можливі залишки зародків підступного полум`я, але з того гуркоту вже нічого не видобули крім їдкої пилюги й попелястої порохняви столітньої давнини. Її налетіло й до майстерні, злегка припорошило все довкола – ще доведеться витратити чималу часу на наведення порядку. Але то згодом, коли повернеться до душі втрачена рівновага і постане бажання щось ізнов тут робити...
Хвала Богові, що хлопці спромоглися зупинити нахабство вогняної стихії ось-ось, майже зовсім поряд – через одну кімнату від майстерні, звідки й пішли із відчуттям до кінця виконаного ними обов`язку, гупаючи брудними мокрими чоботами по щербатих рипучих східцях старого будинку. Надворі вони довго змотували важкі брезентові пожежні рукави, відмивали з обличчя сажу і порохнявину і, розслабляючись від нервового напруження після тільки-но скінченої роботи, весело реготали над якимись професійними жартами чи сороміцькими анекдотами, чекаючи на свого старшого. Цей кремезний молодцюватий вусань, громохким хрипкуватим голосом, у якому переважаюче бриніли набуті здавен командирські безапеляційні інтонації, настирливо пропонував нам залляти, про всяк випадок, але для нашого і його спокою, піною або хоча б чистою водою і нашу майстерню, щоб згодом не повертатися його команді вдруге до цієї хижі, що трапляється досить часто, але вдруге може й не скінчиться так гарно, як ото зараз.
Він так і сказав про свою роботу – “гарно”, бо не було для нього, либонь, нічого красивішого за приборкану ним пожежу. Цей вусань так би і вчинив без усякого вагання, аби ми випадково не нагодились на горезвісну мить виникнення пожежі, яка зародилася майже над нашими головами – на горищі серед старого мотлоху, що скидало туди, геть подалі від своїх і людських очей, не одне покоління мешканців колись престижного житлового будинку. І серед того, непотрібного вже нікому, дрантя частенько ховалися із сусідніх будинків підлітки від батьківського прискіпливого нагляду і від сторонніх людей, аби погомоніти про свої хлоп`ячі справи, про почуте чи прочитане, про спортивні новини, ще й викурити при тому потай одну-другу сигаретку. Хлопці є хлопці – розбишаки і шибеники, але поводилися вони в цьому притулку завжди обережно, не здіймали там ніколи ніякого галасу, навіть звичайні в їхньому неспокійному віці розбірки влаштовували посеред двору, аби ніхто не дізнався про їхню потаємну криївку під самим дахом нічийного будинку, ось, тільки цього разу, з якоїсь причини, не догледіли хлоп`ята жевріння недбало кинутого до тої лахманини недопалку… А все у світі завше починається з незначних, на перший погляд, дрібниць – одної самотньої, але жвавої, іскринки чи одного недоречного слова, кинутих у запалі до натовпу, адже ворохобна юрба завжди, мов купа сухого хмизу, ладна зловити гарячу жаринку, а згодом журитися на попелищі своїх мрій і сподівань, роздмухуючи образу на всіх і вся…
2.
Багато років тому, вже й не згадати коли, бо заступили тую людську пам’ять страшні роки нескінченних на нашій землі революцій і воєн, приходів і відходів чужинецьких навал, різних окупаційних режимів, цей будинок виходив своїм, тоді ще чепурним, фасадом на галасливий майдан у самому центрі міста. Тоді тут, у просторих помешканнях з високими вікнами, вирувало, мабуть, досить насичене, яскраве життя зовсім небідних людей, які могли безпосередньо спостерігати зі своїх висот за різними подіями на Ратушній площі. Проте, згодом виросли попереду, ближче до майдану, новітні, чепурніші й модерніші кам`яниці, а старий будинок поступово, мов людина на схилі літ, заохляв до того, що вже кілька останніх років, приречено чекав чи на докорінну реконструкцію, чи й взагалі на знесення. Колись тут мешкав і творив відомий у давні часи художник, про ювілей якого нещодавно згадали його нащадки, але меморіальну дошку почепили й урочисто відкрили на новішому будинку з прилеглої вулиці. Може так і розумніше – безліч людей проходитимуть повз тую дошку, хтось і зупиниться, згадає.
А тут саме запустіння, старий будинок стоїть зовсім осторонь вуличного багатолюддя, потворний у своїй убогості, бо колишні прикраси на його фасадних стінах – ліплені дивовижні звірини і рослини вже занадто покришені невблаганним часом, дощами і морозами, а більше – людською лінню й недбалістю, його стіни

читати