
Електронна бібліотека/Проза
- СкорописСергій Жадан
- Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
- Лиця (новела)Віктор Палинський
- Золота нива (новела)Віктор Палинський
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
недоречну гіркотну сльозину, особливо тоді, коли верховодила в країні інша влада і була вона значно жорстокішою і безжальною. Як була, так і загула, але й тоді він уперто просувався вперед, згинаючись і усміхаючись, затискував у долоні всі залишки спадкової честі, спадкового гонору, бо тягся за ним слід участи в карному процесі. Свідком він був чи підсудним у тім криміналі – було не так важливо для тих, хто ретельно вивчав його особисту справу, коли вкотре порушувалося питання щодо можливого просування ретельного чиновника вгору службовими сходинками – однаково був причетним до недозволених дій проти влади... На його великий подив завершення того давнього крімінального (тепер вже кажуть інакше – політичного) процесу відбулося без особливих наслідків для його просування службовими сходинками, але він іще щільніше замкнувся для всього службового оточення, повторюючи постійно подумки, якщо тільки наближувались якісь загрозливі події, стиха для себе перефраз із того пам`ятного судового засідання: – “В мене є служба, тільки служба й нічого крім служби”. Тільки не клявся, що його дуже тішило, бо тим виявляв свій тихий протест своїм керівникам при кожній владі. Як не мінялися поспіль різні влади, немов за розкладом, але кожній були потрібні справні служаки, надійні профі у написанні виважених постанов і резолюцій, у псуванні стосів паперу в ім`я тої самої служби, бо так вже повелося на Землі ще з того найдавнішого часу, коли почали поставати на її обширах перші державні структури, коли ще не було навіть паперу, а тодішні службовці так само витягали із себе необхідні чиновницькі фрази і ретельно занотовували, витискуючи їх гострими паличками на табличках з м`ятої беззахисної глини. Дещо збереглося з тої сивої давнини, але вивчають ті давні чиновницькі звіти та постанови надто вузькі спеціалісти з археології чи з мертвих мов, а можна було б підготувати й шпаргали для сучасних службовців з державного апарату – нічого нового вже не створити нікому...
Він виживав, він вижив, але чим зміг би відповісти не приятелю, а спочатку собі на пряме запитання, від якого він тікав постійно, – як треба було називатися йому в ті смутні роки: пристосуванцем, угодовцем, переляканим патріотом? А чи бувають переляканими патріоти?.. А, назагал, що за дивна дефініція, хто її може сформулювати, визначити, аби чітко поділити на сих і тих?.. Може колись, коли прийде на те суворіший час і “...судитимуть нас інші судді, жорстокі в справедливості своїй ... і зовсім незворушні, однакові до лайки і сльози, до сих і тих – вони поставлять звично посеред поля терези й судитимуть, хоч ми від них не кращі і не гірші – ми просто зовсім інші...”.
Того він не знав, не намагався взнати, тоді це існувало далеко за межами його реального усталеного життя, врівноваженого і розміряного до найменших побутових дрібниць. Переконав себе, що він не випадає з того поняття “ми”, котрих, за визначенням призабутого поета, зможуть колись судити інші судді, а всіх “ми” ніхто не осудить. До того ж, зможуть, але чи прийдуть і почнуть своє судилище – хто про те відає, крім того віршомаза. Ще з того сумного часу поринув із головою до роботи настільки безоглядно, що не дозволяв собі ніякого перепочинку – будував, дещо навіть у своє задоволення – на фасадах деяких споруд і досі висять відлиті з чавуну таблички з прізвищами безпосередньо причетних до створення того, що колись уважатиметься історичною пам`яткою, ось тоді і згадають вдячні нащадки, якщо збережуться ті таблички, серед інших і його. Все і кожного розставлять по належних місцях, визначать справедливо і без зайвого присікування, кого вважати справжнім патріотом свого краю. Щоправда, інколи згадають і не зовсім причетних, бо на тих пам`ятних плитах відлиті часто-густо прізвища зовсім сторонніх до проектування чи будівництва конкретного об`єкту – просто виявляли деколи свою нескромність високопосадові особи з бажання залишити і своє ім`я для прийдешніх поколінь...
В тій будучині знатимуть з окремих подібних послань поодиноких людей, яких навряд чи зватимуть патріотами, що так нині престижно, але знайдеться для них не таке зачовгане визначення – їх згадуватимуть за діяннями і тільки тоді, якщо з того щось збережеться. Це тільки сьогодні, на цей скороминущий заполітизований мент, коли шанують або ганблять людину за вміння виголошувати гучні і красиві гасла, а тому пануюють такі підходи до оцінок будь-якої особи, що не треба навіть міркувати, оскільки вже всі звуться патріотами своєї держави, хоч галасують вони на протилежних барикадах, або й лежать вдома на канапах, сьогодні навіть шльондри з кожної панелі пнуться в патріоти, навіть і ті, що ..., але тих ліпше не чіпати, навіть подумки... Знов зупинився, знов потрусив головою, бо не зміг втямити, куди заводять непокірні думки, яких він намагався не допускати до себе, аби зберегти набуту врівноваженість для спілкування з колеґами та керівництвом, аж заволав до небес неголосно, подумки: - “ Господи, врятуй мене від дурних думок, дай мені трохи
Останні події
- 16.08.2025|08:45«Книжка року’2025». Тиждень книжкової моди: Лідери літа у номінації «Дитяче свято»
- 15.08.2025|07:22«Книжка року’2025». Тиждень книжкової моди: Лідери літа у номінації «Обрії»
- 14.08.2025|15:07На BestsellerFest Юлія Чернінька презентує трилер «Бестселер у борг»
- 14.08.2025|14:56Чесна книга про життя з ДЦП, довіру і дружбу — «Незвичайна історія Бо і Тома» вже українською
- 14.08.2025|07:27«Книжка року’2025». Тиждень книжкової моди: Лідери літа у номінації «Минувшина»
- 13.08.2025|07:46Книжка року’2025». Тиждень книжкової моди: Лідери літа у номінації «Софія»
- 12.08.2025|19:17Коран українською: друге, оновленне видання вічної книги від «Основ»
- 12.08.2025|19:06Meridian Czernowitz видає новий пригодницький роман Андрія Любки «Вечір у Стамбулі»
- 12.08.2025|08:01«Книжка року’2025». Тиждень книжкової моди: Лідери літа у номінації «Хрестоматія»
- 12.08.2025|00:47Манхеттен у сяйві літератури: “Діамантова змійка” у Нью-Йорку