Завантажити

наймитами з місцевих пристосуванців. Приятелювали просто, без зайвої показовости, при тім не вважали себе за найближчих друзів, маючи для того певні підстави, а, скорше, розумні застереження – за деякі дії друзів треба було відповідати, коли могло зачепитися за них спостережливе око тої владної служби, яка спеціалізувалася на пошуку невдоволених режимом. Стрічалися вони тоді скрізь, але щоразу немов припадково: іноді на офіційних урочистостях у міській опері з нагоди ювілеїв національних достойників, яких мусила проти своєї волі зрідка шанувати і чужа влада, деколи на поетичних вечорах у різних університетських клюбах, а коли й коротко на лаві під каштанами в одному з міських парків, котрі тяглися один за одним високим правим берегом ріки, яка ділила столичне місто майже навпіл. Довго не патякали ніколи, перекидались кількоми незначними фразами, обмінювались рідкісними книжковими виданнями, інколи тими небезпечними, які забороняла сувора влада не тільки розповсюджувати, читати, але й згадувати, і потому – хутко розбігалися кожен у свій бік. Наче й не встрявали вони у якісь там політичні сутички чи суперечки, не ходили на мітинґові протиурядові зібрання, і зовні були подібні до пересічних представників “мовчазної більшости”, яка не дуже переймалася будь-яким чужоземним пануванням, бо воно могло ставати у часі навіть рідним, якщо давало змогу більше заробити на хліб насущний. Стачало заробітків ще й до хліба, але тільки такому обивателю, хто й подумки не намагався пом`янути тодішніх вершителів людських доль неґречним словом, а вони з приятелем дозволяли собі іноді вголос, хоча і між своїми вірними та надійними однодумцями, потеревенити про якісь там існуючі негаразди в поневоленім зайдами краю. Здебільша торкалися стану національної культури, занедбаних історичних пам`яток, але ніяк – самої системи влади.
Тільки ж приятель був менш обережним при тих розмовах, тому скорше добалакався до таких великих неприємностей, що відбувся швидкий і майже справедливий, у межах тодішнього окупаційного законодавства, суд, до котрого караючі орґани притягли й декількох свідків, аби ніхто не зміг потім дорікнути владі, що вона може помилятися в недостатній ліберальності свого панування. За свідка на заключне судове засідання слідчі “запросили” і його, оскільки мали незаперечні докази щодо його неодноразових зустрічей на людях і наодинці з підсудним. В крихітній залі суду не було навіть близьких родичів і друзів підсудних, не те що журналістів чи зацікавлених обивателів, яких вдосталь буває на судових засіданнях кримінального характеру. Так, декілька таємних аґентів у цивільному і охорона в одностроях служби безпеки. Мабуть, від того, що не було перед ким проявити свою мужність, аби про неї довідався вільний світ, він запанікував, розгубився, відчуваючи, як переляк потроху полонить усе його єство, що несила триматися на млявих ногах, з яких начебто повитягали усе пружке, а натомість натовкли розпушеної вати. На прямі запитання прокурора і судді щодо причетности приятеля до ворохобницької діяльности чи таємного осередку змовників міг би чесно й однозначно заперечити враз, бо про щось таке він дійсно нічого не знав і не чув, але не зміг одразу ніяк знайти потрібних для того слів. Він почав говорити, затинаючись, так плутано, що й сам згодом не спромігся згадати свого тодішнього белькотіння, як і не зміг утямити, яким чином уплинула його мішанина слів згодом на суддів – зменшило або збільшило міру покарання приятелеві. Хоча, як він зрозумів багато пізніше, від його поведінки тоді залежала тільки його власна доля, бо ж для приятеля все було вирішено ще задовго до судового процесу і зовсім іншими суддями, яких не було в тій кімнатці при розгляді справи. Може і дрімав якийсь представник від них у куточку в непоказному цивільному вбранні, спостерігаючи напівсонно з-під приплющених повік за дійством – чи все йде належним чином, але всі присутні були для нього на одне обличчя, ніхто з них не лишився в пам`яті. Одне він добре запам`ятав, як досить рішуче і затято зрікався близького знайомства з підсудним, навіть заявив нагло, що не відав раніше, до початку цього процесу, не тільки певного прізвища, але й імені, бо зналися вони тільки на обличчя, тому зверталися кожного разу, під час дуже випадкових і зовсім рідких здибанок на концертах чи поетичних вечорницях, тільки по-сучасному: - “Як справи, старий?”, а на те гасло була, невідомо ким і коли складена, дотепна відповідь: - “Як справа, так і зліва – питання не до мене, бо тримаюся завше золотої серединки!”... Вочевидь, його палкі намагання, хоч якими плутаними вони були, довести суддям свою причетність саме до мовчазної нейтральної більшости вірнопідданого люду врятувала його від подальших стосунків з тими представниками каральних орґанів, від котрих залежала доля кожної людини в тодішній імперії...
З тої давньої халепи закарбувався в його пам`яті тільки дивний погляд з протилежного боку стрімкого судового процесу, де з лави ще для підсудного, але вже визнаного владою

читати