Завантажити

техніка, залізна у своїй незворушності до побутових дрібниць і зворушливих почуттів, теж не змогла зберегти працю Вчителя, хоча, треба бути справедливими й до того залізяччя, встигла перед своєю несподіваною ганебною кончиною передати дещо зі своєї пам`яті іншим людям, але покищо зовсім чужим, тобто – не нам...
Доскрипів старий Вчитель до нових часів, пройшов через різні тяжкі випробування, із трьома війнами стрівся за своє довге життя на рідних теренах, великий голод тричі проходив цим багатим краєм і забирав кожного разу із собою мільйони життів простих хліборобів. Але Вчителя вберегла від загибелі чи добра доля, чи Боже провидіння, бо він дочекався кращих часів, хоча і зовсім зістарився та знесилився, але був щасливим вже із того, що відродилася його Держава, що він встиг побачити те Величне Свято на власні очі. Тільки занадто тяжкими були перші роки її становлення, колишня ненажерна Імперія не могла пробачити своїй недавній колонії за її зухвалий вибір самостійного існування і розвитку, тому намагалася весь час вставляти дрючки в колеса неслухнянці скрізь, де могла і не могла, бо мала для того свого капосного паскудства величезні реальні можливості, і робила те досить часто, навіть іноді зовсім неоковирно – на шкоду добробуту власного народу. Занепадали по-первах обидві економіки, що в колишній метрополії, що у відновленій Державі, захворіли всі напрямки науки та культури від нестачі коштів на їх підтримку зі збіднілих державних бюджетів. А що, навіть дрібний ремонт у власній хатині завше викликає на голови мешканців зливу негараздів і проблем з нестачею коштів, а тут – становлення на нових засадах практично нової Держави, бо за багато років підневільного життя під імперським чоботом стерлися з народної пам’яті набуті колись навички, а як ото управляти власною Державою і як її захищати, бо з колишнього давнього вміння лишилися тільки приємні спогади, солодкі спогади, зареальні спогади, в яких не було місця ніяким прикрим подіям чи складним питанням, а без нічого лихого ніде не обходиться і добріше, бо вони одвічні людські супутники, і не тільки людські. Для багатьох ті спогади про давнє щасливе вільне життя у своїй Державі були такими сами позареальними казками, як і повідомлення про знахідки старим Вчителем багатющих скарбів із ще більш давніх часів. У тих поданнях старого Вчителя не було сказано нічого нового, що для пересічного обивателя, що для тих фахівців, хто мав постійне відношення до історичних досліджень, бо подібні теми давно опанували письменники-фантасти, і доходили ті праісторичні байки до наших людей зромантизованими і прикрашеними через книжки і кінофільми. Казки лишалися казками, а реальність завше є реальністю. Вони інколи повинні злегка перетинатися, аби не таким сірим здавалося людині її повсякденне непросте буття у клопотах за хліб насущний...
За довгу історію нашого краю різного зазнав наш народ – часи величі і часи занепаду, волі і рабства. Цього разу, коли ізнову скінчилося панування чужинців, не було в нас кривавої, хоча б і одноденної, революції, не те, що затяжної війни волелюбного народу за незалежність своєї Вітчини від чужої імперської влади – досить мирно розбігалися у ті дні по своїх квартирах підневільні народи з тої Імперії, але всім по-первах стало досить важче навіть не жити, а виживати. Всім, але ж далеко не кожному, бо колишні імперські колоніальні управлінці з місцевих пристосуванців залишилися на своїх керівних місцях, хоч і в незалежних тепера державах, вони добре знали із недавнього вчора, де і що лежить з привабливого і цінного, тому й добре попрацювали кожен на себе з перших днів незалежності своїх країн, тому вони й не відчули ніякого погіршення ситуації для власних кишень, а не для одної значно більшої – до державного бюджету. Ми свої перші капітали, поки створив Довбня кілька власних приватних бізнесових структур, набули саме на виконанні замовлень від досить високих державних посадовців. Крутилися тоді майже всі, як заведені, але майже всім було не до наукових відкриттів на подальшу перспективу, не до повідомлень про дивні знахідки з часів давно проминулих, до всього, що не ґарантувало великого і швидкого прибутку. “Все і негайно!” - таким було найголовніше гасло більшості державних достойників перших років незалежної Держави, але тримали його при собі, бо вигукували вони з високих трибун до свого посполитого народу, званого ще іноді електоратом, зовсім інші гасла: сьогодні треба потерпіти трохи, а там, вже майже поруч, чекає на всіх світле завтра, зовсім світле – сите і багате...
Надсилав спочатку Вчитель свої листи до академічних вчених із запрошенням приїхати до степового села, познайомитися з підземними дивовижами, але ж і грошей вже не стачало в тих вчених на подібні поїздки, а головне – хто у столиці здатний повірити сільському Вчителеві з далекої глибинки – ото, бачте, новітній Шліман постав на голому місці посеред дикого поля; згодом взявся було за журналістів, вважаючи, що сенсаційна інформація в їхніх виданнях зможе

читати