Завантажити

представниками того міфічного “фонду шанувальників”, аби дізнатися про них чогось конкретнішого, бо подаровані Вчителеві пройдисвітами візитні картки були явною “липою” із вигаданою адресою та неіснуючими телефонами, навіть обидва прізвища були надто чудацькими, аби бути схожими до справжніх – це ми зрозуміли остаточно після кількох додаткових телефонних розмов зі своїми хлопцями в столиці. Виходили для тих балачок по черзі на двір, аби не нервувати тими розмовами старого. Ті пройдисвіти були не тільки нахабними, але й зовсім зухвалими у своїх жартах зі старим Вчителем. Було скинулася у Довбні підозра, де могли дістати стільки інформації про старого оті наші конкуренти, аби отак швидко і вправно одурити чи його охлялу мудрість, чи напівдитячу довірливість. Говорено ж – старе, що мале. Довбня потім прошепотів мені, що треба буде згодом, про всяк випадок, нам перевірити, якщо знайдемо якісь інші підстави чи арґументи з доцільности продовжити оцю історію, чи не було в них ще якихось спільників у цьому селі, чи у столиці з-поміж інших колишніх вихованців старого Вчителя.
Відчайдушно тоді гналися Сірий з Малим за тими спритниками, аж курява з-під колес густо крутилася степовими шляхами за ними слідом, але зрозуміли вони марність тих скажених перегонів степовими просторами, коли дісталися маґістральної дороги зі жвавим рухом транспорту в обидва боки – шукай тепера вітру посеред поля! А що було в наших товаришів для тих пошуків? Тільки колір авта, бо ні номерів, ні моделі старий не міг нам повідомити. В моделях новітніх автомашин він не розбирався, а щодо номерів, так навіщо йому було придивлятися до авта високодостойних столичних гостей? Ось, помітив для себе тільки те, що були вони на диво дуже різні: один був надто балакучий, його теревеням навіть не заважала люлька в зубах, і за тими цікавими балачками не було йому часу натоптати до неї тютюну, а другий – кремезний мовчазний здоровило, що зрідка підтакував своєму керівникові, але не словом, а тільки яким-небудь порухом голови, наче німко. Вони настільки сподобалися Вчителю, що він потім усім, хто спізнився до нього, розповідав, що чекатиме тепера на прихід у степи незабаром зі столиці великої фондівської археологічної експедиції, до якої керівники отого фонду доберуть і запросять самих найдостойніших і не тільки столичних фахівців, що фонд укомплектує експедицію необхідними механізмами, дістане всі дозволи на проведення пошукових розкопів – вочевидь, що наступної весни і він із ними зможе повернутися до свого відкриття. Але потім із сумом додав, що конче треба йому якось доскрипіти до наступної весни, бо без нього увійти до святилища буде надто небезпечно для сторонньої непосвяченої людини. Знову прозвучало від Вчителя про поділ людей на посвячених і непосвячених до отої таємниці, але він не став далі розводитися на ту тему, а ми й не питалися, бо вже не бачили сенсу прилучатися до тих пошуків, а потім і зовсім забулися Вчителеві незрозумілі застереження, навіть тоді, коли усе-таки спромоглися продовжити гонитву за отими його скарбами. Скинулося на думку нам із самого початку, що таким чином старий намагається прилучитися до наступної експедиції, бо, начебто, без нього туди не варто потикатися, бо може статися велика біда. Ми тільки ввічливо йому притакували з поваги до його сивин, посміхаючись у душі над старечими зареальними просторікуваннями – де вже йому гуляти по тих степах, де взяти на те гуляння сили, вже й зовсім забалакується старий, не розуміє навіть, що верзе. Та збиткувалися ми із застережень старого Вчителя надто передчасно, але зрозуміли його слова тільки тоді, як постало для нас те розуміння зовсім запізно...
Ще до того, як ми остаточно переконалися, що той фонд є зовсім міфічною структурою, і тому послали Сірого із Малим поганятися за вітром у полі, вчителів учень залишив нас у Вчителя, а сам подався не тільки провідати батьків та числених родичів, але й просто прогулятися вуличками рідного села, бо надто рідко останнім часом бізнесові справи дозволяли йому завітати до своїх витоків. Ми ще попередньо домовлялися із ним, наче передчували щось, що він не буде не тільки розводитися із односельцями про нашу цікавість до Вчителевого відкриття, але взагалі намагатиметься рідше згадувати про нього, бо й нам самим ніяково перед ним, що довго не вірили йому та Вчителеві, тому тепера візьмуться за продовження вчителевої справи зовсім інші люди з “національного фонду”, а нам доведеться повернутися до свого безпосереднього бізнесу. Той учень не дуже перейнявся тим, що не братиме участі в дослідженнях під землею, навіть зрадів, що той “фонд шанувальників” тепера візьметься за вчителеву справу професійно і належним чином, бо так і лишився зі святою думкою про них, а йому буде достатньо і щирої подяки Вчителя за допомогу. Учень із превеликим полегшенням для своєї совісті надалі тримався зовсім осторонь від подальшого продовження цієї історії, бо й так, тільки з поваги до свого Вчителя, мусив відволіктися від бізнесових справ на кілька день,

читати