Завантажити

щільно притулився до самих вікон хати, де покотом вляглося товариство перепочити з дороги і перед дорогою, де Марія краяла себе думками про свого зниклого Сірого, де перебинтований Малий поснув нормальним сном людини, що одужує...
Від того туману сірий ранок завікнами світлішав надто повільно, хоча сонце мало нарешті піднятися з-за недалекого обрію, за яким починався степ, котрий ще вдавнину прозвали наші предки Диким полем, а останнім часом він знову починав поступово дичавіти, ставати безлюднішим, самотнішим. Все вертається колись на круги своя, аби розпочати нового завитка...

3.
Наша історія з отими вчителевими дискетами, з-за яких нині змушений поневірятися у наших конкурентів Сірий, розпочалася цього року, десь наприкінці весни, зовсім несподівано для нас, коли один давній учень старого Вчителя з невеличкого села, котре загубилося для всього іншого світу на неозорих просторах степового краю, звернувся до столичного археологічного інституту із оновленою заявою свого Вчителя з проханням до вчених ізнову розглянути вчителеві матеріали щодо епохальної знахідки слідів найдавніших поховань наших пращурів у підземному храмовому комплексі, де зберігся і некрополь правителів могутньої держави, яка існувала в південних степах нашої країни, цілком імовірно, ще до всесвітнього потопу, а найголовнішим у тій заяві для науковців мало бути вчителеве твердження, що ніякі грабіжники за проминулі тисячоліття ще жодного разу не торкалися тих дивовижних скарбів. Про таку сенсаційну дивину столицею цього разу пішов спочатку тихий, а потім і гучніший, поголос між різними людьми, навіть злегка дотичними до історичних загадок, бо до заяви Вчителя було додано ще кілька фотознімків незвичних золотих прикрас із тих таємничих поховань. Такому широкому обговоренню сенсації, щоправда, більше допомогло те, що учень, котрий наслухався від Вчителя доста гірких слів про неґативне ставлення академіків до його попередніх звертань, і тому не пішов у столиці до офіційних науковців на якісь балачки, та і не дуже він тямив у наукових суперечках між різними напрямками щодо гіпотезних варіантів перебігу нашої праісторії, навіть злякався, що може в інституті виникнути така розмова, яку він не зможе підтримати на рівних. З цих міркувань той учень просто заніс тоді до академічного інституту оновлену вчителеву заяву із копіями світлин, віддав пакета на ім’я директора через інститутську канцелярію, аби не звинуватили згодом його та Вчителя в яких-небудь протиправних діях щодо збереження культурно-історичної спадщини, яка має загальнонаціональне значення, а сам звернувся до того, всім відомого, бо ж надто скандального, Археолога, котрий вже довгий час завзято вів боротьбу зі старими доґматиками за визнання власної теорії нашої праісторії, котра надто відрізнялася від офіційної. Він обстоював ідею безперервного розвитку саме нашого народу від найдавніших часів на цих просторах, хоча і мінялися уявлення сусідських народів постійно про наших пращурів, бо мінялися вони – сусіди, а наша предки нікуди і ніколи не відходили зі своїх родючих земель. Його неймовірні гіпотези всіма, навіть його противниками, читалися із захватом, як найкрутіші авантюрні романи всіх часів і народів, бо викладав свої думки Археолог досить популярно, без засмічення тексту науковими термінами, котрих не сприймає не тільки пересічний читач, але й більш підготовлена публіка, розбудовуючи кожного разу захоплюючі сюжети для кращого сприймання читачами його теорій і гіпотез. Мав із того досить багато не тільки ворогів, але й прихильників, книжки виходили поспіль масовими тиражами, на них чекали, тому і зчинився великий галас від публікації Археолога в одній, для початку, солідній ґазеті щодо знайденого нарешті реального підтвердження непевних згадок у роботах античних авторів про те, що посеред наших степів із допотопних часів глибоко під землею десь зберігається некрополь царів найпершої на Землі людської цивілізації, про яку залишилися після всесвітнього потопу тільки примарні леґенди. Підкинули сухого хмизу, або й цілу пляшку гасу, до того розбурханого багаття і хіміки з відомої академічної лабораторії, яким віддав скандальний Археолог на аналіз давню застібку, бува, не сучасні умільці створили задля власної розваги чудову підробку під старовину. Але такої надзвичайної чистоти золото і нашого часу навряд чи можна отримати, хіба що в деяких поодиноких найдосконаліших лабораторіях, якщо докласти для досягнення подібного результату величезних зусиль і витрат, а один з хіміків, що брав участь в експертизі тої застібки, ще й підкинув на додачу і власну думку щодо вірогідного космічного, позаземного походження тої коштовної прикраси із золота неймовірної чистоти. Він нагадав, що на орбітальних космічних станціях, в умовах невагомості та практично абсолютного вакууму, вже за нашого часу розпочали астронавти проводити досліди з отримання найчистіших матеріалів без ніяких сторонніх домішок, і вже були отримані перші обнадійливі результати. Обнадійливі на перспективу, бо

читати