Завантажити

коли вони із Сірим були молодими і безжурними, і було їм тоді зовсім байдуже, яка там влада колотиться вулицями і майданами рідного міста, якщо над їх головами, перекриваючи паркові стежини своєрідним зеленим дахом, шумовіло віття молодих акацій і вікових лип з кленами, а далеко попереду, де висо ?Б?Й_?ї__?__?_?
????_________Й_? ?_?_?_______________?_____?_____?_________l__?___?_?___?___?___?___?_______?___?___?___?_8_?___?_¬_?___?_?_?___?_"_?___?___?___?___?___?___?___?___?___?___?___?___?_$_?_?_?_љ_?_i_________?___?___________?___?___?___?___?__рибою, думала по-первах і Марія прогулятися туди, до тих рибалок, аби пригостити свіжою рибою товариство, та страх їй було йти тою млою майже годину. Вона вже й забулася про той свій намір, просто ворушила давні події у своїй пам’яті, бо таким чином силкувалася хоч якось пригасити глухе відчутя тривоги, котра завітала до Марії ще вчора, але тоді ще була непевною, невиразною, котра поступово густішала і наче наближувалася до неї вже півдоби разом з густими каблами мли, ховаючись у ній до слушного часу...
Раптом одна химерна звірина блимнула жовтими очиськами і загарчала хрипло і завзято із того попелястого виру – звідтам срімко вистрибнув начебто знайомий джип із увімкненими протитуманними фарами, вискочив і призупинився, а потім він не поїхав далі, а поволі поповз, смикаючись з надсадним ревом у глибоких коліях роз`юшеної вуличної грунтівки та розбризкуючи з калюж на всі боки шмаття чорної грязюки. За ним виповзла із туману інша машина, підстрибуючи так само дорожними баюрами на невеликій дистанції від головної машини. Зітхнула Марія з полегшенням, нашвидку натягла на себе спортивного костюма й подалася підігрівати кавника, ставити на стіл зготовлені з вечора наїдки, бо ж чекала приїзду хлопців ще до вечері. Поралася біля столу автоматично, дослухаючись у тривожній напрузі через прочинену кватирку до притишених голосів з двору, але нічого не можна було розібрати з тих неголосних розмов з-за гуркотіня мотору – там заганяли хлопці свої атомашини до гаражу, якого вони самі обладнали нещодавно з колишньої ґаздівської стайні. Надворі ще тривав той гуркіт, як з коридору вже почулося гучне човгання ніг.
- Ноги добре витріть! – в серцях гримнула Марія до прибулих гостей досить голосно, аби вони почули її через причинені двері. Нагримала Марія на запізнілих гостей більш від того, що й з приїздом хлопців, не відпускала її нічна тривожна напруга, тому вона почала нервувати себе іншою думкою, що гості отак поспішають підкріпитися з дороги, тому із автомашин певно не змиють нічого з наляпаних патьоків дорожного багна, а було б їм самім здогадатися оте зробити всім разом саме зараз, поки грязюка іще свіжа – хлюпнути не неї кілька відер води з криниці й сама стече, які б вони не були втомилені від нічного подорожування. “Присохне, потім зубами не вгризеш, нічого, ось поснідають, то візьмуться за ганчірки, куди вони від мене дінуться” – ледь встигла подумати Марія, причавлюючи на цю хвилину думку про Сірого, а за дверима в коридорі, наче їй у відповідь, щось добряче гуркотнуло, старечо проскрипіли дверні петлі й до кімнати не увійшли, а незграбно втиснулися двоє чоловіків з ношами, на яких вгадувалося під картатим рядном чиєсь знерухомлене тіло. Те, що на тих ношах був не Сірий, Марія чомусь зрозуміла відразу, але й занепокоїлась тут же ще дужче від того, що він не приїхав з усіма разом, хоча ще вчора вранці завідомив про те, як вони мають сьогодні податися на розшуки замаскованого входу до підземного лабіринту. Щоправда, він довго не розводився на балачки, казав коротко і самими натяками, але ж про те, що мав бути з усіма тут, їй було й так зрозуміло з його короткого прощання: - “До скорої зустрічі, люба, на ріднім обійсті.”...
- Марійко, поквапся, діставай хутко йод, бинти, спирт – все, що в тебе є, аби змогла швиденько обробити рани, може, у твоїх припасах знайдеться і щось такого, аби потім заштрикнути, ти на цьому розумієшся краще від нас, подивись, що треба зробити, якщо підтвердиться, що неборака втратив чимало крови. Ба, як заюшений! Їхали ж бо дві години, ще й останніх кілька кілометрів протрясли його добряче розбитою грунтівкою. Ми там його трохи перев`язали, але ж сама знаєш, наскільки ми у тім вправні. Спочатку візьмемося за нього, сама розумієш, це нагальніша справа, а вечеря, тобто вже разом із сніданням, потім.
- Що то за один, із наших, чи бува не Малий? А чому не приїхав Сірий, де ви його залишили, де він? - Із неприхованою тривогою в голосі озвалася Марія, вже порпаючись у своїй аптечці.
- Потім, потім...
Потім до хати зайшли й ті двоє хлопців, що заганяли до гаражу машини, вони всі разом всілися за накритим Марією столом, перекинули спочатку по одній чарчині, так, для годиться, бо ж з дороги, але на них вже сьогодні чекала наступна подорож, тому поспішали попоїсти і одночасно поділится з господинею новинами. Малого залишили самого на ліжку біля вікна – трохи підгодованого, бо їсти йому було досить важко, але ж як слід

читати