Завантажити

повністю втратити після шаленого удару свідомість, ще встиг Малий повідомити наше товариство про дві біди поспіль – про захоплення невідомими бандюгами Сірого і про свою несподівану аварію, котра його спіткала на заміському шосе під час гонитви за захопниками товариша. А треба було йому зв’язатися із нами багато раніше, іще біля банку, як тільки схопили оті бандюги Сірого, може бути, що не довелося б зараз йому перебинтованому і розцяцькованому розповідати товариству про свої сумні пригоди, Довбня йому про це сказав більше для годиться, бо додав наприкінці зі щирим співчуттям до пораненого, що впертість і завзятість Малого відома усім, що колись, і нехай це буде якомога пізніше, може статися із ним багато гірша пригода, якщо ця нічому його не навчить, а мала б навчити рахувати подумки перед тим, як схоче ізнову щось зробити роптово, спочатку до п’яти, а вже згодом і до класичних десяти секунд.
Добре, що ми були на той час порівняно недалечко, бо вже вирушили з міста до нашої степової бази на діох джипах саме тою південною маґістраллю, на якій мали приєднатися до всієї ґрупи і Малий із Сірим, бо так їм було наказано ще вранці, тому хутко дісталися до місця аварії іще до приїзду дорожньої поліції, швиденько забрали із собою пораненого і майже непритомного Малого, нашвидку перев`язали його, як зуміли тим, чим могла дозволити невеличка автомобільна аптечка. Коли його перев’язували, він, вже марячи, вишептав останню фразу на захист пасків безпеки. Малий був абсолютно правий, навіть непритомніючи, бо ті паски дійсно врятували його від загибелі – наслідки удару авта о стовбур дерева були досить вражаючі. Частина з нашої команди, я і Довбня, спішно подалася із Малим на базу до Марії, а двоє хлопців мали залишитися, аби пройтися лісом у пошуках можливих слідів захопників Сірого, а вже потім, або наздоганяти нас, або діяти за обставинами, навіть підняти по тривозі на допомогу когось із наших у місті, якщо раптом виникне така потреба для порятунку нашого товариша, захопленого бандитами. Побиту автомашину ми спішно покинули на місці пригоди без великого жалю. Вона ж була зареєстрована на іншого нашого братчика, до того ж, застрахована на всі випадки, які тільки ми могли передбачити в нашому нспокійному бізнесі, тому ніяких серйозних втрат, крім подряпин на Малому та зникнення Сірого (вибач, Маріє, за мою безтактність), за сьогодні не сталося, а тому братчику, чия машина була розбита Малим, ми вже зателефонували, аби вранці подав до поліції заяву, що хтось викрав його авта серед білого дня на стоянці біля дому, коли він був на роботі, де всі його бачили, а Малого, коли він сідав до машини, дасть Біг, ніхто. До того ж Малий, наче передчував, коли заводив автомашину, то скористався не ключем для запалювання, а просто з`єднав два знайомих дротики, як найчастіше роблять викрадачі автомашин. “Та не з якогось там передчуття, а просто забув взяти ключа”, - хотів було втрутитися зі свого ліжка Малий до оповідки про його прикру пригоду, але промовчав, відчуваючи, що то вже не має ніякого значення до того, що він мимоволі наробив додаткової, може і не поправної, шкоди не тільки Сірому, але й всьому товариству. Наче все були врахували, наче заздалегідь знали, що за нами можуть слідкувати наші конкуренти, але щоб так гидко лажанутися на рівному місці...
- Вправний ти хлопець, друже, а таки вскочив по самісінькі вуха, скільки тебе не напучували, аби був стриманішим на завданні. Ти, як їх обігнав, казав, що продовжував спостерігати за ними, то не пам`ятаєш часом, чи вони хоч на трохи призупинилися перед тим, коли звернули до лісу? Якщо так, то кепські наші справи, особливо для Сірого, бо ж могли помітити твоє відчайдушне гальмування о стовбур старої верби і зрозуміти, що Сірий діяв не сам. Досвідчені супротивники, някого сумніву, спритні, а ти дійсно повівся як “малий”, хлопче, - не пожалів цього разу Довбня пораненого і шпигонув його боляче ще одним своїм докором.
- По-перше, я поцілувався з тою вербою вже метрів за сто п’ятдесят від грунтівки, якою вони неочікувано подалися до лісу, до того ж – посеред глупої вже ночі, а по-друге, ви ж там теж, хоч би задля годиться, мусіли не просто походити, а й подивитися уважно під ноги, обов’язково могли на щось надибати – грунтівка ж м`яка від дощів, мали б залишитися якісь сліди. Якщо вони й зупинялися, то лишень вже у лісі і для того, аби вийти звідтам на шосейку і трохи постежити за рухом на міґістралі. І щоб вони там могли побачити за сто п`ятдесят метрів серед ночі, коли мої акумулятори позривалися зі своїх місць з усіма дротами, тому ані звуків клаксона, ані світла фар не було.
- Гаразд, Малий, між нами рахунок майже зрівнявся, бо ми теж прибули по тебе посеред тої самої глупої ночі. Нам же довелося вертати до місця розвороту на твою смугу, бо ж на той час були попереду від місця аварії. Ми ж там і зовсім не товклися, бо ж не могли гаяти часу – тебе ж спочатку треба було привести до якоїсь тями і терміново доправити на подальше лікування, а до Марії від того

читати