Завантажити

відчуття тривожної небезпеки...

2.
За давніх часів, коли на розложистих схилах до цього яру ще не було жодної хатини, бігла тут його низом до Вічної ріки мала жвава річечка, потім вона поступово звузилася до тихого струмка, а тепера тільки кілька ставочків поспіль тягнуться видолком, поділяючи майже на дві рівні частини колись величеньке хліборобське село. Наповнюються водою ті ставочки вповень тільки навесні від дощів і танучих снігів, щось додають від себе підземні джерела, котрих вже багато років ніхто не намагається прочистити від намулу, тому ставки до осені добряче підсихають майже кожного літа, бо влітку дощі постійно оминають цей край, прилеглий до ще гарячішого степового безмежжя, де завше не тільки дощі, але й просто хмари є надто рідкісними гостями серед літа, і цьогорічне літо не було для них винятком. Але вже надійшла ота пора першої осені, коли враз спала задушлива спекота, і прохолодними ранками від близької ріки потяглися яром непроглядні тумани, пообіді їх трохи приминали до землі нудні дрібні дощики, не дозволяючи підсохнути бридкому болотові у глибоких дорожних коліях до того дрібного щастя, аби скористатися тою дорогою можна було не тільки кіньми чи на потужному всюдиході. Колись, що вже нема кому і згадати про ті проминулі часи, найпридатнішим транспортом в цих краях за будь-якої негоди були круторогі сірі воли, котрим було все’дно, що долати з ярмом на товстих шиях, тягнучі за собою важкі вози, своєю неспішною ходою – дорожне багно чи дорожну пилюгу, але вони зовсім повимирали на цих теренах вже кілька десятків років тому, але значно пізніше за мамутів – під час великого голоду, що прокотився цим хліборобським краєм за ще пам’ятних часів імперського панування, котре інакшою і густішою млою довго відокремлювало цей край від світла...
Тільки Марію вже другий день і другу ніч брали за живе болючіші думки, коли вона спостерігала за тими туманами зі своєї хати...
От, і сьогодні неквапливо кублився між давніх берегів глибокого і розлогого яру густий туман, затягуючи щільно все довкола без просвітку, здавалося, що там зовсім немає чим дихити ніякому живому створінню окрім густої насиченої водяної суміші, може радіють тому тільки зелені жабенята, що задоволено схлипують своїми зябруватими легенями перед скорим настанням задовгої зимової сплячки. Десь отам, посеред туману, в його вогких глибинах, додатково ще чаділи, непригашені до кінця вологою, великі багаття з прив`ялого городного бадилля, які не хотіли ані горіти, ані гаснути серед водяних випарів, на тих схилах до ставків людські городи вже були всуціль прибрані, а дехто із селян вже встиг свою землю перекопати та засіяти житом, аби не поспиналися навесні на тій осінній оранці невмирущі нахабні будяки. Дим із отих, ледащо тліючих, кострищ знехотя розчинювався серед згустків туману, надаючи йому ще грізнішого вигляду своїми чорними скуйовдженими пасмами.
Марія так і не спромоглася заснути протягом ночі – невідомо звідки узялося тривожне почуття близенької біди, може від тої миті, коли пискнув мобільний телефон і враз замовк. Висвітився на екрані номер Сірого, але набрати його не вдалося, хоча вона і намагалася того зробити декілька разів поспіль. Не змогла себе заспокоїти і тим резонним арґументом, що до цієї сільської глибинки, ще й до хатини посеред яру, занадто слабко долинають сиґнали стільникової мережі зв’язку, що Сірий із хлопцями на цей час вже мали промчати трасою, де тая мережа діє набагато стабільніше, а тепера вони теж у зоні слабкішої дії, наближуються сюди вже розбитими польовими дорогами, долаючи крутіші схили таких самих яруг, балок та вибалків. Змучена тривожною невідомістю, не вимикаючи світла в хаті і надворі, над вхідними дверима, бо ж товариство могло з’явитися на подвір’ї будь-якої миті, Марія довгенько пролежала зі сплющеними очими без ніякої надії навіть задрімати, аж поки почало над хатою потроху сіріти, і вона тоді підвелася, і підійшла до призапотілого вікна, закручена по шию до пухнастої ковдри, тягнучи її за собою холодною підлогою, світло вимкнула тільки в хаті, потім протерла долонею одну запотілу шибку і стояла собі біля вікна мовчки, вдивляючись у своєму неспокої до наступу темних потворних страхіть, якими ввижалися їй в ранкових сутінках туманові кубла, що доповзали з глибин яруги вже до першої хати край села, яку вже було добре видно крізь віття садових дерев, що зовсім поскидували своє листя перед настанням близьких зимових холодів. Влітку, коли Дебелий заорендував на пропозицію Сірого саме оцю хату, як базу для проведення пошуків вчителевих скарбів, з вікон тільки й видко було, що зелені стіни садів, серед яких щезали сусідські хати, навіть оце вікно до вулиці було відгороджене від неї високим полум’ям яскравочервоних мальв, які вже давно відцвіли, тому Марія їх позрізала ще учора. Чого тільки не виринало з маріїної пам’яті, поки вона вдивлялася до туману, який повільно наближувався до її вікон, вона намагалася згадати багато чого світлого і приємного з отих давніх часів,

читати