Завантажити

місця лишалося ще десь двісті кілометрів – майже три години їзди, якщо вважати, що веземо пораненого. Ризик страшенний, якщо звертатися до лікарні, то й не стали, бо ж у тебе явних переломів не було видко, а струс, якщо і стався, вилікуємо на ліжку – Марія допоможе. Могли, звичайно, і під’їхати до найближчої поліцейської дільниці, але ж сам розумієш, то наче самому вдіти на руки кайданки на східцях до їхнього приміщення. Тому ми рвонули сюди майже миттєво, а там, я ж вже казав, що попрацювали нишпорками оці двоє. Вони не знайшли нічого підозрілого, мабуть, що захопники Сірого не могли бачити твоєї аварії, не зупинялися і не виходили на трасу, бо поспішали повернутися до міста, а якби вони вгледіли твою пригоду, друзяко, обов`язково б спробували проїхатися повз тебе, аби уточнити, що ти за один і чи живий, чия машина, чому зненацька загальмувала на прямій дорозі, де й повертати нема куди – безліч запитань могло б у них виникнути, коли б побачили твою аварію. Їм теж треба було поспішати із своїм бранцем, бо ж зупиняють інколи на дорогах знічев’я поліцаї автомашини для перевірки. А може й спробували проїхали, чого зараз гадати, хоча будемо сподіватися на краще, ти ж був, як кажеш, метрів за сто п`ятдесят від повороту на лісову грунтівку, то вони вже мали заглибитися до лісу теж добряче, хай навіть метрів на тридцять, зважаючи на те, що вони не могли там так хвацько, як Малий, мчати, бо на тій лісовій грунтівці мали б уперед під колеса дивитися, а не крізь дерева – назад. Там же досить густі чагарники між деревами – запаскуджений ліс до не можна, завше хочу вилаяти приміське лісництво, коли їду повз ті посадки. Не помітили Малого вороги, або й помітили, про те зможемо знати тільки пізніше, коли про щось довідаються наші хлопці в столиці...
Марія вже потроху почала і зовсім втрачати нервову рівновагу від тих порожніх балачок, які, як про неї, були про ніщо, бо не зачіпали впряму головного для неї питання щодо теперішної долі Сірого. Вона давно відійшла від столу і схвильовано ходила взад-вперед кімнатою, зчепивши руки на грудях, їй було досить зимно натопленій хаті від тої тривожної непевності, навіть загорнулася до великої вовняної хустки, але ходила недовго, коли повернулася до столуз балакунами, бо нарешті не втрималася і перервала таке неспішне обговорення товариством різних детелей ганебного провалу Малого, котрий не зміг ані допомогти якось Сірому, ані вберегти і себе самого від неприємностей, Марія запитала у хлопців напрямки:
- І де ж тепера шукати Сірого, і хто його взяв отак нагло серед білого дня, на очах свідків? Хто і навіщо?
- Треба добре поміркувати, де і як можна буде пошукати Сірого, бо певно взяли оті самі, що влітку нас випередили у Вчителя, коли ми спізнилися, аби забрати у нього дискети з інформацією, бо вчора, чорт забирай, вже позавчора ми зуміли ті дискети у них видурити навспак. Все пройшло зовсім гладенько, але ж, диви – досвідчені супротивники, що й казати, складно буде нам із ними тягатися, бо так швидко вийшли на Сірого, або не нього самого, а якимось чином, не можу зараз стверджувати, стежили за всіма банками. Хоча, якщо замислитися, постає безліч запитань, покищо без відповідей: чому і звідки вони могли здогадатися, що їх добро хтось понесе на зберігання до банківського сейфу? Мабуть, Сірий надто спішно втік з місця передачі дискет, а я ж його попереджав, аби дочекався, поки вляжеться в парку той переполох і всі розійдуться, таки хтось із наших противників звернув увагу на нього, мали ж вони убезпечити себе додатковими спостерігачами, а потім домашній аналіз відкладеної партії показав їм, що треба спробувати пошукати невідомого свідка тої колотнечі, котрий втік у протилежний бік парку, коли всі подалися за злодієм, з чого ми маємо тепера отаку купу проблем... Гаразд, незабаром дізнаємося напевно, як все сталося, я ж тільки-но казав, що хлопці нишком намагалися пройти лісом по слідах їхнього авта, але грунтівка між тими заростями покрутилася недовго і вивела знову на шосейку. Ніяких відгалужень від лісової доріжки ніде не було помічено, а легковиком по тих лісових хащах нікуди на проїдеш. Вочевидь, що ті захопники подалися назад, до міста, бо на трасі, за другим виїздом з лісу, вже був в тій самій бетонованій розділовій смузі розив для розвороту назад, у бік міста, а якби вони схотіли проїхати ізнову вперед, то це декілька зайвих кілометрів. А навіщо? Заковика невизначеності головне в тім, що не можемо чітко відповісти самі собі, чи вони плутали свої сліди просто так, за правилами нехитрої конспірації, вже знаючи достеменно про тую лісову грунтівку, що вона чи вчасно помітили гонитву за їх автом і зрозуміли, що Малий слідкував за ними із самого початку, тому і кинулися на відрив від нього, аби швидче потрусити Сірого? Якщо викрили Малого, то доведеться повторитися, що зле буде й Сірому, бо ж його нехитра леґенда, яку вигадали ми для нього про всяк випадок, що, начебто, він діє сам-один, що ніхто більше не причетний до його випадкової знахідки, саме “випадкової”

читати