Завантажити

перебинтованого ще й розмальованого йодом і розцяцькованого клейкими пластирями, проте він уважно слухав розповідь Довбні, намагаючись інколи вставити до неї і кілька своїх слів.
Новини від шефа були зовсім невеселі, головне, що ситуація із викраденням Сірого була не з`ясованою аж ніяк,тому не причавила Маріїної тривоги й чарка доброго коньяку, вона її вихилила без ніякого смаку, аби трохи розслабитися, та й це їй не допомогло, бо всеодно в неї помітно сіпалися у тремтінні пальці, хоч як вона намагалася їх міцніше зчепити і притиснути п`ястуками до столу, а головне – не йшла з голови тривожна думка, що там може бути із Сірим. Раптом Довбня повернувся у бік Малого і спитав у нього:
- Оклигав хоч трохи, можеш говорити?
Говорити він міг, бо на подив усім, після вправного втручання Марії, поранений Малий опритомнів досить швидко, хоча й не міг ще самостійно підвестися на ліжку, але з допомогою товариства навіть наполовину присів, обережно спираючися пошрамованою спиною до високих подушок, і дещо розповів про свої пригоди. Коли він побачив, як двоє незнайомих озброєних нападників ледь не на східцях банку на очах кількох переляканих перехожих хвацько скрутили і враз заштовхали до свого авта Сірого, то подався Малий обережно за ними, намагаючись критися від викрадачів серед жвавого потоку автомашин, нічого складного у тому для нього не було, бо на той час вже майже починало сутеніти під низькими хмарами, скрізь йшлося до закінчення робочого дня, тому передвечорові вулиці були вкрай завантажені, як і завше на такий час. Він навіть інколи починав нервуватися, чи не занадто криється від тих нахабних бандитів, чи не загубить в присмерковій транспортній штурханині авта викрадачів Сірого. Як тільки Малий перетнув заміську кільцеву автодорогу і виїхав на широку маґістраль у південному напрямку від столиці, де потік автомашин став зовсім рідкішим, то зразу побачив, що таки значно відстав від бандитської автомашини, навіть втратив на якийсь мент певність, що досі переслідує те саме авто, в якому увозять невідомі бандюги кудись Сірого, тому довелося йому враз набрати швидкості, аби наздогнати викрадачів до тої розумної відстані, з якої можна було б певно прочитати номери, які він запам’ятав ще біля банку на самім початку переслідування. Нарешті наздогнав і почав було заспокоюватися, що знов причепився саме до тих, за котрими кружляв містом більше години, смикаючись постійно біля кожного світлофора посеред транспортних заторів. Але, ще до виїзду викрадачів на кільцеву заміську автодорогу, коли ті затори почали потроху розсмоктуватися, Малий почав непокоїтися, що далі йому стане важче приховувати від тих захопників своє переслідування. Так воно і сталося незабаром, коли виїхали на маґістраль, а позад авта Малого вже не було зблизька ніяких сторонніх автомашин, за які зміг би ізнову приховатися, що постало нагальною потребою, бо нападники на той момент почали злегка пригальмовувати, вочевидь, що вирішили перевірити на прямій дорозі, набагато вільнішій від транспорту, чи не причепився і не тягнеться за ними ворожий хвіст, тому Малому довелося їх вимушено обганяти, не зменшуючи швидкісті, аби не спало їм на думку, що він і є, чи може бути, тим ймовірним ворожим хвостом. Малого, що вже втомився від постійного напруження, остаточно вивело з рівноваги те, що не залишилося йому в тій ситуації іншого вибору, як піти на непотрібний обгін авта захопників Сірого, розуміючи, що вони безсумнівно звернуть на нього увагу і зафіксують його номери, якщо він зробить навіть незначну спробу хоча б зрівняти швидкості обох машин після обгону ворожого авта. Пролітаючи повз нападників, Малий ковзнув зловороже очима по темному салону з чорними тонованими шибками, згадуючи подумки усі лайливі слова з проминулих давно своїх військових буднів, наче відчув, що, ось-ось, має статися щось несподіване і зовсім непоправне. Воно і сталося, коли він не тільки обійшов авта нападників, але й віддалився від них вперед за добру сотню метрів, нервово спостерігаючи тільки за світлом чужих фар позаду свого легковика, розмірковуючи, що ж йому далі робити, і раптом встиг розгледіти у дзеркальці заднього спостереження, як почало зникато яскраве світіння двох сліпучих вогнів – оте вороже авто несподівано звернуло із маґістралі на непримітну лісову грунтівку, затягуючи із собою Сірого у невідомі глибини лісової ночі. З тої, ще не пригашеної розумом, власної люті Малий не встиг й сам зрозуміти, що він такого чинить у поспіху, коли роздратовано і занадто різко натис на гальма, а від легкої спроби хитнути кермом, наче замислив розвернутися враз на дорозі для їзди у зворотньому напрямку, хоча тут того не зробиш, бо розділова смуга була на цій ділянці з бетонованих пірамідок, зачепив зненацька одним колесом масну багнюку з узбіччя, автомашину стрімко розвернуло й кинуло через неглибокого кювета на стовбур самотньої старої верби, яка, так вже здалося в польоті розгубленому водієві, здавна зачекалася край дороги саме на зустріч із ним. Перед тим, як

читати