Завантажити

і саме “знахідки” затріщить і розвалиться. Наші хлопці в місті спробують щось додаткового дізнатися про нападників, Малий запам’ятав номера їх авта, якщо він не фальшивий, то буде простіше довідатися, де може бути їхня база, де вони можуть тримати бранця, а вже тільки потім можна буде виробити план подальших дій в пошуках порятунку Сірого. Але й він, сама добре знаєш, має досить високий коефіціент на здатність вислизувати з подібних крутих ситуацій, зуміє гідно протриматися, поки ми зможемо активніше вплинути на хід подій. Марійко, кинь зле нервувати, мені від того теж гірше стає, заспокойся, наскільки зможеш, бо ж, якщо оті нападники зовсім притиснуть Сірого до краю, він просто віддасть нашим конкурентам оті проклятущі дискети, ми зрозуміємо, що в нього не було іншого виходу, навіть натякали на можливість такого варіанту. Господь із ними – ми ж дещо знаємо, може і вдасться нам чогось дістати із тих Вчителевих скарбів і без інформації зі втрачених знову дискет. Вчитель нам ще тоді розповідав, що там записано більше роздумів, вчених висновків, ніж пояснень щодо конкретного місця прихованої таємниці. Ми ж зібралися податися на пошуки всеодно і без тої інформації. Пам’ятаєш, що ті нахаби надто поспішали тоді втекти із видуреними у Вчителя дискетами, тому докладно й не поговорили із ним, але ж нам Вчитель встиг дещо повідомити, де і як шукати того входу до підземного лабіринту, навіть намалював з пам`яті якусь там примітивну схемку. А із Сірим все буде гаразд, я абсолютно певен. Тобі, Марієчко, доведеться затриматися тут на кілька день, поки не підведеться з ліжка Малий, а за цей час надійдуть нові звістки з міста, тоді будемо, сподіваюся, знати певніше, як і що нам далі чинити. А нам однак треба підскочити до знахідки Вчителя, як і не знайдемо входу за тою вчителевою чернеткою, то просто пом`янемо його на сороковини просто неба серед його рідного степу, а сороковини ж післязавтра. Всеодно, вже й усіляке бажання пропало шукати оті примарні скарби, схоже те красиві баєчки, а поїхали нині найбільш від того, аби могли там згадати старого, треба було ще й дідового онука захопити із собою, але хіба його можна отак легко вполювати. За кілька день вернемося звідтам сюди і всі разом подамося до столиці, аби на той час Малий вже добре звівся на ноги, ти вже посприяй, Марієчко, йому в цій справі. Разом дістанемося столиці і всі гуртом кинемося на пошуки Сірого, знайдемо і повернемо його тобі, цілого і не пошкодженого, він усім нам дорожчий не тільки за ті вчителеві дискети, але й за ті примарні скарби. Ти, Маріє, тримайся тут, зайве не нервуй, бо цим не зможеш допомогти ані чоловікові, ані собі, ані Малому. Не таке траплялося в нас, але ж завше ми знаходили вихід, треба тільки не розкисати.
Марія на те тільки зітхнула тяжко і почала поволі збирати посуд зі столу, намагаючись не гримати тарілками, коли втомлене товариство, не роздягаючись, полягало покотом і враз поснуло на надувних матрацах, що їх приготувала ще із вчорашнього вечора Марія, матраци було покладено просто на долівці біля ліжка із Малим, який теж знесилився від розмов і поснув добрим сном людини, яка допіру тяжко хворіла, а тепера в неї вже пішло на одужання. Хлопцям треба було відпочити перед поїздкою важким степовим бездоріжжям, так що не змиватимуть вони сьогодні дорожню твань зі своїх джипів, а до тої багнюки, що вже густо наляпана і присихає на всіх боках машин, додаватимуть щодня і нової у поїздках степовими битими шляхами. Марія не могла припустити, а скільки може тривати оте “щодня”, тому всі її думки були десь у делекій столиці в пошуках Сірого. Вона розуміла, що Дебелий багато у чому правий, що треба зачекати на певніші звістки від братчиків зі столиці, які вправніше і професійніше зможуть вийти на слід захопників Сірого, але бентежила її думка, а що їй робити зі знерухомленим Малим, котрого потрібно доглядати, перв’язувати, якщо дійде якесь повідомлення з міста до бази, приміром, вже завтра, а хлопці з машинами будуть десь у дорозі до степової таємниці. До того ж, вона не могла зрозуміти наполегливості Дебелого вести пошуки примарних скарбів, якщо товариство має тільки непевні пояснення Вчителя, а дискети ізнову втрачені, але цього разу вже разом із ними десь подівся і Сірий. Вона звикла довіряти Довбні у всьому, але цього разу йшлося про долю її чоловіка, тому різні думки щодо боса та його поведінки ще довго не давали їй спокою, бо вже почали з`являтися непевні сумніви, котрі потроху підгризали її якимись натяками на неґречність поведінки Довбні, наче він щось не договорює при поясненнях ситуації, наче щось від неї приховує, а оте приховане надає йому право бути отаким спокійним і врівноваженим, коли невідомо де і як поневіряється один із найближчих його товаришів. Тільки не переросли ще в Марії на той час її сумніви болючої межі, коли треба розпочинати чинити опір босові, сперечатися з ним, навіть жорстко вимагати пояснень його незрозумілої поведінки…
На цей час густий туман з яру зовсім дотягся тихого, сонного подвір`я і вже

читати