
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Вчитель своїми тремтячими пальцями, переповідаючи все своє життя, яке він повністю присвятив одній справі. Старий тільки й додав до тої схеми на словах, що той курган з невеличкими кущами терновику край свого підніжжя бовваніє серед степу кілометрів за сімдесят на південь від його села. Кілометрів чи верст, з гаком чи без, чи по прямій на південь, чи трохи в якійсь бік треба забирати, коли виїхати з села у тому напрямку? Сама думка, що конкуренти зможуть самостійно там порпатися, вигрібаючи старовинні прикраси цілими лантухами, тишком-нишком від усіх сторонніх очей, а найбільша прикрість, що від наших також, а нам, аби долучитися до тих скарбів, треба на той час відпрацьовувати великомасштабну мапу степового краю квадрат за квадратом, аркуш за аркушем, курган за курганом, гаяти час, ковтаючи пилюгу і витрачаючи бензин. Справа навіть не в тім, який нині задорогий овес для наших всюдиходів, а в тім, що в нас не було ніякої надійної запоруки, що колись оті витрати часу і коштів будуть нам компенсовані значнішим прибутком. Останні роки нас навчили багато чому в бізнесових справах, тому ми зрідка мали тепера збитки від своїх оборудок, не хотілося марно викидати гроші на оцю, примарну за результатами, справу...
Єдине, що нас хоч якось потішило під самий кінець розмов із Вчителем, коли з`явилося несподівано, поки ще не зовсім реальне, сподівання, що не зможуть оті підступні волоцюги з усією своєю спритністю та нахабством дістатися тих скарбів без причитання дискет. Як виявилося, в них ситуація складалася зовсім відмінною від нашої, оскільки ми ще (чи вже?) маємо надію, нехай іще зовсім непевну і надто витратну, на успіх в пошуках скарбів із деяких вказівок Вчителя до його схемки, може і без стовідсоткової ґарантії, але все-таки – нам треба тільки докласти шалених зусиль і, вочевидь, витратити купу грошей, але ж наші конкуренти ніколи не зуміють розкрити записане на дискетах без знання вхідного паролю, оскільки Вчитель запізно схаменувся і тепера дуже занепокоївся, бо ж він з-за своєї старечої забудькуватості так неґречно обійшовся із шановними столичними гостями – за приємними балачками та їхнім поспіхом не згадав, що треба було ще повідомити їм про той пароль, тому попросив нас, коли ми вже із ним прощалися перед порогом його привітної хати, передати з оказією в столиці оту дрібничку представникам “національного фонду шанувальників”, для чого й віддав нам візитні картки тих шахраїв.
Текстову дрібничку переписував зі своєї пам`яті Вчитель на чистому звороті одної з візитних карток тих пройдисвітів зовсім повільно, навіть із перепочинком поміж написанням кожної літери, намагаючись чіткіше виводити прадавні значки сучасною авторучкою, котру так слабко міг старий стиснути своїми тремтячими покоцюрбленими пальцями – то був зовсім маловідомий вислів, просто три дуже коротких слова про пам’ять людську, одного із давногрецьких філософів і саме на тій давній мові, такій вже давній, що її майже ніхто сьогодні не знає, бо ж кому вона може стати в пригоді у реаліях прагатичного сьогодення, крім поодиноких вузьких у своїх уподобаннях спеціалістів-істориків, окремих вчених мовників або прискіпливих дослідників першовидань Святого письма. Звичайно, що ми пообіцяли старому не тільки розшукати тих “шановних представників” й передати керівникові навспак їхню візитку із текстом ключової фрази до всієї інформації та вибаченнями Вчителя за його забутькуватість, але й повідомити старого про виконання цього прохання, а може, як вдасться, то приїхати наступного разу до нього вже разом із “шановними представниками” отого міфічного фонду, коли розпочнеться розгортання археологічної експедиції...
Ми знову приїхали до Вчителя десь за два місяці, які проминули зовсім непомітно саме для цієї справи, бо так і не спромоглися знайти яких-небуть для себе реальних зачіпок для її продовження, бо витрачатися на пошуки тих скарбів з ненадійними орієнтирами було повним безглуздям з будь-якого погляду. Ми приїхали разом із нашими конкурентами, не тому, що так обіцяли колись старому, і приїхали, якщо висловитися точніше, не разом, а одночасно, але зовсім окремо – вони і ми, ще із тою суттєвою різницею, що вони про нашу зацікавленість вчителевою знахідкою і про нас нічого не могли знати, а ми про них – вже дещо дізналися, завдяки чому в тому неоголошеному змаганні нам вдалося вийти трохи вперед і очолити гонитву за давніми скарбами...
Так, ми з конкурентами приїхали одночасно до далекого степового села десь за два місяці від перших відвідин, бо вже не стало старого Вчителя серед людей сущих. Він так несподівано швидкома відійшов до вічності, може причавили його жадобу до життя тільки самі хвороби, а може і від того, що раптом і сам старий зовсім втратив інтерес до існування на цім світі у зовсім стоптаному тілі в обіймах з гидотними болячками, котрі не випускали його навіть з хати на подвір`я, чіпляючись за хворі ноги і постійно стискаючи боляче, зношене за довгі та тяжкі роки, серце. А, мабуть, ще і від того, бо так вже
Останні події
- 13.07.2025|09:20У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року