Завантажити

зацікавити окремих фахівців, але й тим ґазетярам було не до дешевих сенсацій на теми праісторії – коїлися в оновленій Державі цікавіші речі, роздмухування яких на шпальтах ґазет могло ефективніше привабити нових передплатників: все зростаюча корупція серед урядових чиновників і серед правоохоронців, безсоромне розтягування народного майна під час приватизації загальнодержавних підприємств, постійні виборчі перегони до реґіональних орґанів різного рівня самоврядування і до національного парламенту, а якими славними і поживними для журналістів були щоразу післявиборчі скандальні баталії у судах нижчих чи вищих інстанцій. З`явилася була в одній ґазетці невеличка стаття про степову таїну, але не допомогла і гучна назва того повідомлення, бо ніхто із серйозних людей не звернув на неї належної уваги, навіть пересічні читачі тільки посміхнулися з чергової казочки, оскільки перед тим у тій самій ґазеті вже було щось надруковано на тему подібної знахідки, може й крутішої – наче колись, ще за Імперії, у самісінькому центрі столиці, де тепера височить новий монумент Незалежності нашої Держави, розкопали залишки прадавнього космодрому, навіть із майже готовим до старту зорельотом, але кляті імперські зайди вивезли потаємно усе до останнього ґвинтика до своєї ненажерної метрополії, навіть забрали одночасно із собою найталановитіших наших інженерів, які не тільки достеменно вивчили тую знахідку, але й створили за її подобою для Імперії нечувану доти у світі зброю, якою можна було вже лякати всі інші ворожі імперські утворення, навіть по той бік земної Кулі. Занадто дорогою цяцькою була та новітня могутня зброя навіть для великої Імперії, такою, що не витримала імперська економіка шалених витрат і розвалилася, а підневільні їй народи під час тої кризи й порозбігалися хутко по своїх давніх домівках. Надійшли нові часи – спородили для них нові казки новітні байкарі, бо ж реалістам було не до того, аби доносити до пересічних громадян щиру правду про загибель великої Імперії, надто вона була насправді неприваблива і зовсім не романтична. А більшість таких, як ми із Довбнею, учасників визвольних змагань, нехай коротких і майже без пролиття крови, справа не в тім, просто ця більшість почала просто робити гроші. І ми не надто переймаємося і нині пошуками межі між брехнею і правдою, нам байдуже, чи вона десь існує, ми віддали ту справу отим новим байкарям, котрі вчилися писати байки і казочки ще за імперського панування...
Вчитель вже й перестав себе тішити якимись сподіваннями на те, що вдасться йому за своє життя розворушити байдужжя зарозумілих столичних метрів, але один з його колишніх учнів сільської школи якось випадково прочитав те коротке ґазетне повідомлення уважніше за інших, оскільки йшлося про його шкільного Вчителя і рідне степове село, тому, коли спромігся незабаром відвідати своїх батьків у рідному краї, завітав і до старого Вчителя на гостини. Старому і тоді було вже досить зле, аби ятрити надалі свою душу спогадами про зневагу до його знахідок, тому розповідав спочатку про своє відкриття неохоче, але учень був уважним і вдячним слухачем, зумів своїм захопленим сприйняттям оповідок настільки зворушити свого Вчителя, що той подарував учневі на пам`ять кілька пожовклих світлин деяких своїх історичних коштовностей і одну справжню дивну застібку, ймовірно, від парадного плаща прадавнього правителя леґендарної країни, яку він і передав скандальному Археологу, котрий був то “за”, то “проти”, а подекуди – “хто його зна”, але все могло відбутися зовсім інакше, ніж сталося, навіть зовсім не так, як і ми планували для себе на самім початку цієї історії...
Було б тоді отому Археологу самому податися до Вчителя зразу і бути там першим ще тоді, як учень приніс до нього вчителеві матеріали, аби ж вони тоді стрілися, то було б зовсім інше продовження всієї історії з підземними скарбами, бо той Археолог і старий Вчитель могли порозумітися, бо в старого було тоді на руках достатньо арґументів...
Але ж, як згодом, опісля повного закінчення своїх трагічних пригод у непривітному підземеллі, мені спало на думку, коли я ізнов уважніше перечитав деякі праці того Археолога, що той скандаліст сам не міг повністю повірити у достовірність Вчителевої знахідки з різних причин. По-перше – Археолог вважав Вчителем тільки себе самого, тому їхати з пошанівкою до самоука-дилетанта для нього було майже ганьбою; по-друге – він шукав щось подібне у тих степах, тільки з іншого краю, ближче до свого села, і майже стільки, як той старий Вчитель, але не знайшов навіть ніяких натяків до підтвердження власних гіпотез; по-третє, мабуть, найголовніше – сподівався, що його, як найвизначнішого авторитета, він так щиро вважав, в царині допотопних цивілізацій, нарешті визнає Академія Наук, покличе, аби урочисто доручити створити й очолити експедицію для перевірки того галасу, що вчинився навколо знахідки старого Вчителя, аби заспокоїти збуджену громадськість. Саме для того цей Археолог роздмухував спочатку сенсацію, але враз охолов до неї,

читати