Завантажити

провінційних урядовців, а ще ліпше він відповідав на різні доручення зверху, за що і вважав його не тільки Довбня, але і сам Міністр, великим спритником, котрий майстерно вміє вислизувати з крутих ситуацій, вимішуючи у своїх відписках правду з брехнею настільки вправно, що й брехня ставала досить правдоподібною...
Слушно колись прорік один давній філософ про те, що заняття людини визначають її поняття, навіть її розуміння власної призначеності у Божому світі. Поки ми крутилися між малих грошових потоків, були в нас і малі проблеми, дещо із тих перших, порівняно скромних, прибутків нами спочатку справно відламувалося на деякі патріотичні заходи, на окремі видання заборонених раніше імперською владою авторів, але згодом пішли більші гроші і вони вже почали стрімко робити своє – в нас прокидалися і усталювалися інші поняття, інше розуміння бізнесу та стосунків між собі подібними. Спочатку ми щиро переконували самих себе, аби не бентежилися наші, на сто п`ять відсотків патріотичні, душі, що дрібними пожертвами можна зрушити тільки дрібніші справи, тому треба спочатку нам згромадити відповідний капітал, аби замахнутися на велике і постійне добродійництво на ниві рідної просвіти. Наш бізнес ширився і зростав, а ми зростали разом із ним, на жаль, занадто пізно прийшло усвідомлення небезпеки від собі подібних, але ми на те не зважали, стрімголов кидалися від одної авантюри до іншої, втрачаючи інколи будь-яку пильність, бо все в нас вдавалося до останнього часу напрочуд зовсім легко, а головне – досить прибутково. Можливо, що тільки Сірий інколи дозволяв собі звернутися у бік Довбні, не із осудливою проповіддю святенника, а із тихим докірливим поглядом, в якому можна було прочитати, певна річ – при великому бажанні, мовчазне запитання щирого виконавця, коли нарешті наш провідник скаже усім нам, ось і збагатіли ми, славне товариство, вже й достатньо для того, аби розпочати безкорисливо ділитися із нужденними співгромадянами своїми прибутками; йшлося в тому німотному запитанні Сірого і про необхідність більше споживати хліба духовного, бо ж зовсім відвикли від нього наші люди, котрих нахабно заїдали щоденні злидні, аж забували вони про найбільші свої свята. А як і які свята ми могли шанувати, коли ми із Довбнею навіть не мали вихідних днів, яким не був вправним помічником Сірий у міністерстві для Довбні, але його шефу теж потрібно було там з’являтися досить часто, настільки часто, що всю аналітичну роботу ми із ним могли робити тільки у ті дні, які були для всіх співробітників міністерства вихідними днями. Зрідка, як вже зовсім починало бракувати сил, ми подавалися із ним на короткий відпочинок, якомога подалі від столиці і своїх оборудок. Як і всі недавні вояки, полюбляли гарну зброю, тому нашою найбільшою розрадою під час рідкісних відпусток було поблукати з рушницями у лісі, на озерах, в степу. Двоє бурлак, ще не зовсім старих, але вже не спроможних на затишне родинне життя, бо ніколи не стачало на нього вільного часу: раніше – участь у військових походеньках в різних країнах у формі імперської морської піхоти, потім – у тій самій формі підтримали народні виступи за відновлення власної Держави, а тепера – мисливські забави, коли дозволяв наш бізнес зайнятися ними. На тих мисливських забавах колись зазнайомилися і з онуком старого Вчителя, і з його учнем, а згодом у нас із ними з’явилися і деякі спільні оборудки...
Стати монополістами у новій вельми перспективній оборудці з торгівлі археологічними знахідками, видавалося нам не тільки дуже привабливим бізнесом, але й до того ж, як ми його бачили у перші дні, абсолютно реальним і відносно безпечним, якщо не викидати все зразу на продаж, а шукати неквапно багатих покупців, котрі самі не зацікавлені занадто патякати про походження надзвичайних експонатів у своїх приватних збірках, на оглядини котрих запрошували тільки самих близьких і надійних людей. Держава має зачекати, вона дістане своє своєчасно – вирішив про себе Довбня. Все це ми обіграли з усіх сторін зовсім у вузькому колі, коли вперше зіткнулися з деякими подробицями знахідки Вчителя, які не були відомі ширшому загалу, а нам їх подав один з бізнесових партнерів, отой колишній учень старого, потім зовсім трохи, наскільки вже нам вдалося, прокачали і пам`ять вчителевого онука. Те, що він уважав за незначущі для себе дрібниці, нам суттєво допомогло у поступовому наближенні до істини, що та дідова балаканина побудована не на порожньому місці, а на зовсім реальних фактах.
Все у нас сходилося, мов на картах вправної спадкової гадалки, до нагальної потреби щось робити у тім напрямку, але ми занадто довго телилися між собою міркуваннями, з чого і як, навіть – чи варто, розпочати незвичну для нас справу, бо за той час таких охочих, як і ми, прилучитися до прибуткової оборудки, набралося вже чимало. Може і не так вже багато, але трохи більше, ніж нам би того хотілося. Отаке, саме нам пощастило прилучитися до такої непересічної таємниці майже першими, але жували ми різні деталі кілька місяців

читати