Завантажити

нескінченні перемови на теми своїх і чужих хвороб, непослуху дітей та старших онуків, триваючої дорожнечі на ринках на геть усе, підступностей погоди і негоди – чого-чого, а серйозних болючих проблем для балачок у них вистачало завжди, не вистачало тільки кожного разу добалакати до кінця хоч одну із своїх вічних тем. Але вони завжди були втішені знанням, що на те буде в них і завтра, і післязавтра, і після опісля. Вони й не звертали ніякої уваги на присутність незнайомого чоловіка, інтеліґентного на вигляд, що всівся поруч із ними переглянути чималу купу свіжих ґазет, а той просидів довгенько, ретельно переглядаючи кожну сторінку з офіційними новинами, не завжди брехливими, правлячої партії та неофіційними плітками, не завжди правдивими, від опозиції. Що їм було до того тихого чоловіка із ґазетним шелестінням, коли бабусі навіть не помітили досить гучної колотнечі за два метри від них, прямо навпроти – на іншому боці паркової алеї, коли двох чоловіків, які тільки встигли привітатися між собою, зачепив своєю увагою якийсь зовсім п`яний волоцюга, вимагаючи від порядних і тверезих людей кількох монет на кухоль розливного пива, бо ось-ось зжере його зболілі нутрощі підступний сушняк. Оті двоє, котрі були тверезі, намагалися тихенько відкараскатися від надокучливого пиворіза, але той вхопився обома руками за якусь невеличку коробочку, більш подібну на поштову бандеролю, блазнювато вимагаючи за неї копійчаного викупу. Де й взялися на той гармидер поліціянти, від появи яких кинувся шкандальний галайда навтьоки, але разом із тою коробкою, яку вихопив з рук розгублених пристойних людей, і яку, начебто, встромив собі до пазухи під спортивну куртку, а насправді скинув непомітно зразу під ноги Сірому. Двоє тверезих чоловіків з двома ретельними поліціянтами враз погналися за п`яним волоцюгою, але невдовзі змушені були переконатися, що не такий він був і п`яний, як по-первах удавав, бо ж тікав надзвичайно прудко, наче професійний кросмен на міжнародних змаганнях, котрий вдався вже до шаленого спурту за сотню кроків до омріяного кубка, аби першим взяти на груди фінішну стрічку. Той злодій втікав від переслідування напростець між деревами і кущами парку до найближчої вулиці, де на нього чекало таксі з відкритими дверцятами до заднього сидіння. Жовте авто, із заляпаними дорожнім багном номерами, швидко зникло з очей переслідувачів в густому потоці транспорту...
Про що говорили між собою розгублені поліціянти з тими чоловіками, в яких було викрадено щось дуже цінне, Сірий не хотів і не міг чути, бо ж він із тою коробочкою вже був досить далеко, на іншому краю парку, на іншій прилеглій вулиці, де на нього чекав зі своїм легковиком Малий, аби відвезти здобич до Довбні...
Могли щось почути з поліційної розмови тільки три старенькі бабці, але ж їм було зовсім не до паркових скандалів – незворушно продовжували на тій лаві так само беззубо жувати-пережовувати старі побрехенькі й трохи новіші поголоски, вони навіть не помітили за своїми балачками, як в чоловіка, інтеліґентного на вигляд, котрий вже відсидів тихесенько поруч із ними майже цілу годину, не відриваючи своїх очей від ґазетних шпальт, зіслизнула з колін випадково ота ґазетна купа і накрила собою непримітну сіру коробочку біля його черевиків.
Геть нічого із того не могли помітити балакучі бабці за своїми теревенями, нащо їм було звертати свою увагу, як їх незнайомий сусіда підняв з під ніг свої ґазети, як він підвіся з лави і пішов собі десь у своїх справах. Якщо в них і спробують поліцянти запитати про які-небуть деталі гучної події, котра щойно відбулася на їх очах з нерозпочатою бійкою і незакінченою погонею, то вони тільки здивовано перепитають: - “А хіба щось тута сталося?”...

5.
Малий доставив Сірого із перехопленою коробочкою від парку без ніяких пригод відразу до міністерства – не проминуло й десяти хвилин після завершення чітко розіграного спектаклю на парковій алеї, коли вони були вже зовсім певні, що за Сірим ніхто не слідкував, а наш викрадач спритно відірвався від розгублених переслідувачів та подався геть подалі від них на звичайній жовтій таксувці. Довбня подякував двом учасникам успішної операції досить стримано, бо нічого героїчного вони не вчинили, бо більше ризикував інший хлопець – справжній викрадач, але дозволив Сірому з Малим раніше піти з роботи по домівках. Малий не перебував на офіційній службі, його залучав Довбня з одної своєї фірми тільки у разі потреби для участі в окремих конкретних справах, іноді викликав, як водія з машиною, аби підстрахувати своє службове авто, та цього разу шеф дозволив Малому раніше піти, але не додому – треба було відігнати легковика до заміського гаража і залишити його там, бо завтра Малий мав взяти іншого авта, на якому прилучитися із Сірим до степової експедиції. Напарники вже виходили з кабінету Довбні, коли той навздогін доручив Сірому заорендувати в одному з банків, що був за три квартали від міністерства, на тиждень шухлядку для зберігання відвойованих сьогодні секретів, ще й

читати