Завантажити

розшифрування паролю і нарешті дістатися прихованих на дискетах таємниць. Хіба можна говорити вголос, або навіть про себе подумки, що ми дійсно раділи серед засмучених селян на похороні славної людини від спостереження ворожої розгубленості, але так тоді було – ми радо і щиро тішилися тим, що наші конкуренти досі не змогли скористатися отриманими отак віроломно у старого Вчителя дискетами, бо інакше не було чим пояснити, а по що вони придибали ізнову за сотні кілометрів до невеличкого села, котре загубилося в степових безкраях, нічим не примітне нікому. Довбня, спостерігаючи за їх поведінкою, зовні був зовсім незворушний, тільки трохи стулені губи і очі з поглядом у себе могли комусь з близького оточення натякнути на серйозну аналітичну роботу в його голові. Так воно і було, бо зразу після закінчення поминального обіду, ми попрощалися з онуком Вчителя, бо він ще мав владнати деякі делікатні справи щодо вреґулювання власного спадкоємства на дідове майно, і подалися до столиці, намагаючись не відставати набагато від авта наших конкурентів. Дорога була довгою, ми не слухали із Довбнею з автоприймача ні новин, ні пісень, бо ми вже розпочали ретельну розробку на відновлення операції з усунення своїх конкурентів із поля бою, неголосно дякуючи їм за подаровану для цього реальну можливість, навіть і за наданий додатковий час. Більше фантазував Довбня, він робив це із великим захопленням і задоволенням, це була його стихія – я до нього вже не одного разу, але завше не раніше, як після п’ятої чарчини, звертався з дружньою порадою писати різні хвацькі фентезі, бо ж таке заняття менш ризиковане, але інколи дає пристойний прибуток. Цього разу Довбня без ніякого жарту пообіцяв мені, що ми зможемо полишити всі наші бізнесові оборудки на когось іншого, навіть незабаром – тоді, коли дістанемо пешу торбу із вчителевими скарбами...
Не було в нас із Довбнею по-первах ніяких неґречних намірів щодо використання членів своєї ґрупи тільки на власне збагачення, проте, задля глибшої конспірації, нікого із них із самого початку не знайомили із кінцевою метою розпочатої операції, навіть із реальною можливістю отримати згодом всіма учасниками пристойної частки від великого, ніким ще не зміряного, багатства, тільки підкидалися їм коли-не-коли легенькі натяки на пристойну винагороду за успішне завершення всіх робіт задля постійної підтримки творчого піднесення у виконанні окремих, для кожного з учасників, деталей...
І Сірого ми нагло підставили під той напад суперників вже наступного дня після події у парку, коли дістали нарешті ті дискети, ми іще до півночі встигли і перенести всю справжню інформацію до нашого компютера, і до тих дискет , котрі мали повернутися до конкурентів, зуміли внести необхідні корективи, але для більшої реальності поведінки Сірого з Малим не сказали їм про те ані слова. Сірий мав бути абсолютно упевненим в тому, що йде приховати до банківського сейфу найціннішу для всіх нас інформацію, котра ще не розкрита ніким, і навіть нами, бо занадто складний там шифр вхідного паролю. Сірий мав, якщо йому доведеться побувати у ворожих лапах, щиро дотримуватися тільки однієї версії при вірогідній торгівлі з представниками “фонду”, на що ми повинні були також розраховувати, бо передбачали можливість подібного варіанту закінчення його зустрічі з тими бандюгами. Тому й поводилися вони обидва – і Сірий, і Малий, настількі природньо і самовіддано у складній ситуації, коли пішлося навіть про їхнє життя, хоча ми із Довбнею й гадки не мали, що може статися із Малим несподівана аварія, а Сірого отак притиснуть наші жорстокі конкуренти, що він вийде з тої “торгівлі” досить потоптаним, що після того він і Марія будуть змушені зразу і повністю відійти від усіх наших спільних справ, бо й тим справам незабаром теж не буде продовження...
Житимуть Сірий з Марією тихо, потроху витрачатимуть на своїх дітей і на свій побут відсотки із того пристойного накопичення грошенят від попереднього бізнесу із Дебелим, зрідка згадуючи про недавні небезпечні пригоди між собою, не ділитимуться вони більше ні з ким, хіба ж хто-небудь зможе їм повірити. Ми із Довбнею теж не будемо їм нагадувати, але вряди-годі, до великих свят, будемо підкидати їм дещо з багатших скарбів, котрі вже були майже в наших надійних схованках. Отак нам мріялося, отак гадалося, та зовсім не так сталося...
Те, що дискету ми протримаємо у себе тільку одну ніч, а наступного дня її має однести Сірий до банку на зберігання, а десь дорогою сфальшовані дискети у нього мають ізнову відвоювати наші суперники на свою біду, Довбня прорахував досить вправно, навіть вже пішла до набору в одній з популярних столичних ґазет, в розділі про різні дивовижі, невеличка розповідь про нелегке подвижницьке життя звичайного сільського Вчителя, завзятого аматора історичних досліджень, написав ту замітку відомий журналіст за спогадами одного із вдячних учнів Вчителя, де була побіжно згадана ота давньогрецька зовсім коротенька фраза із трьох найкоротших слів, котрою Вчитель,

читати