Завантажити

останнього слова. Я часто відпочиваю на тій самій лаві за читанням ґазет під час обідньої перерви, бо ж мій офіс неподалік від того парку, ти ж бачив на визитці адресу. Завше набираю купу ґазет, мабуть, що ти звернув увагу, що біля входу до парку зі сторони бульвару є досить пристойний пресовий кіоск, потім проглядаю на свіжому повітрі оті засоби масового забамбулювання свідомості дрібних платників податків, якщо надворі немає того дня дощу, снігу, чи не пада з неба каміння. Їй-бо, страмовище, але, якщо маєш час на таку розмову, принеси сюди краще свого чудернацького фотеля, бо потягло мене із битою мордякою на сповідь і покаяння відразу за твоїм гірким твердженням, що ми є колеґами, - кожне слово виринало в Сірого зовсім несподівано, просто чіплялося одне за одне, наче вправний коваленко клепав ланцюга з підготовлених заздалегідь ланцюжних колець, що його навіть дивувало, бо він ще не встиг пристати до жодного пристойного варіанту, зрештою варіантів не було видко ще ніяких, тому повністю поклався на власну інтуїцію, сподіваючись, що вона сама допоможе йому добрехатися невдовзі до якогось достатньо правдоподібного пояснення, такого, котре повинні проковтнути його вороги.
А ворог, наче висвітив хід думок Сірого, бо проказав у відповідь з нахабною посмішкою, перериваючи сповідь свого в’язня:
- Нічого, дякую тобі за турботу, я постою, не хвилюйся, а ти бреши далі, колеґо! Гарно з тебе вилазить побрехенька, зовсім незле, хоча, ні, зачекай, спочатку скажи трохи правди – де ключ від банківської шухлядки, може із ним теж мій пан спортстмен щось такого накоїв: несподівано проковтнув чи до унітазу кинув?
- Як хочеш, можеш і постояти, бо ж ти тут за хазяїна, але в кілька речень не вберуся, бо ще й сам в собі колупаюся не так від твого “навіщо?”, як вже від свого власного “чому?”. Розумієш, чомусь ти добряче дістав мене своїм звертанням, мов під інше око заліпив, а воно ж тільки-но почало щось бачити. Дрібні хабарі на службі, що інколи дістаються мені на роботі, тільки відносно можна кваліфікувати злочинними діями, так, може, якщо вже за великим рахунком витлумачувати деякі статті з державної присяги урядовця, вони є скорше трохи аморальними, але ж ніяк не злочинними.
- Чекай зі своєю сповіддю, я серйозно питаю, де ти встиг подіти ключика дорогою, бо ж надто вже короткою є відстань від приміщення із сейфами до бпнківського ґанку?
Сірий зрозумів, що на це підступне запитання нічого вже кращого вигадати не зуміє, крім щирої правди, бо нічим іншим пояснити буде неможливо, треба тільки обережніше згадати про Довбню і його причетність до того ключика:
- Вчора ж була, якщо я не проспав на твоєму ліжку більше доби, п’ятниця, тобто скорочений робочий день, дружина вже два дні сама порається на городі, ліпше сказати – на скромній дачі, бо на віллу я не потягну ніколи, нема в тім ніякого сумніву. Того дня і сам злиняв зі служби більш як на годину раніше, і секретарку свого шефа гукнув за собою, бо той дженджик ще вранці з нами попрощався, чого їй там було біля телефонів нидіти, хто в такий час може службою перейматися. А я попросив, як дружню послугу зробити, бо ж не моя секретарка, мені не дозволяє її мати ані мій ранґ службовця, ані моя посада, то я і попросив, аби та дівка по-товариські занесла того ключика мені додому, бо живе неподалік від моєї багатоповерхівки, а мені тягтися в інший кінець міста з-за тої дрібнички на кой, тільки для того, аби втратити до двох годин часу, а я ж намірявся дістатися дружини ще за світлого дня. Ключі від хати у вас, ви ж добре почистили мої кишені, підіть і заберить його там, за вхідними дверима на окремім цвяшку, бо я так ту панночку попросив, а вона слухняна, гадаю, що не схибила. Можете й до поштової скриньки одночасно поглянути, аби мене перевірити, бо ж там мають бути, лежати разом із ґазетами дублікати ключів від мого помешкання, котрі мала покласти туди шефова секретарка, бо навіщо їй тягатися з тими чужими ключами, а мені навіщо їх туди кидати для злодіїв, коли нас іх дружиною не буде вдома кілька день. Знаєш, колеґо, а таки свята правда, що почасти не злодій робить дірку в паркані, але готова дірка в ньому може зробити з порядної людини злодія.
Противник після короткої паузи кинув у відповідь досить вже нервово, хоча ніякихї підстав нервувати у відповіді Сірого ще не було:
- А ти не командуй, візьмемо чи ти сам принесеш, не варіанти розглядаємо, щось тут схоже на орґанізовану змову, перевіримо, а покищо можеш продовжити свою сповідь, хоч я і не святотець, але дуже цікавий до чужих секретів, коли йдеться про гріхопадіння порядної людини. Ти ж уважаєш себе і досі порядною людино, колеґо?
Сірий, мов не почув чергової шпильки від свого противника, тому продовжив своє “щире” зізнання, наче й не було перерви:
- Вже ні, бо почали знедавна траплятися мені на очі дірки в чужих парканах. Отже, продовжую з твого дозволу сповідь: несподівано для себе, десь тиждень тому, таки прилучився впряму до звичайного злодійства

читати