Завантажити

- А з чого ти взяв, що ми не знаємо, що є на тих дискетах, що той шифр занадто складний?
Сірий здригнувся від несподіваного ворожого запитання, бо встиг передчасно заспокоїти себе тим, що на сьогодні вже скінчилися його тортури, тому підняв до свого ворога видюще око, витримав паузу і спитав, продовжуючи гарячково шукати, як виправити свою недавню обмовку з приводу зашифрованого тексту:
- А ти з чого взяв, що я взяв? – Потім схаменувся, відчув з реакції супротивників, що знову битимуть, а підкорок з того переляку підкинув Сірому рятівну версію, - якщо ті дискети були ваші, ви б певно знали, що там є, тоді навіщо вам тягатися з ними? Комусь хотіли продати інформацію, але ж такі круті хлопці певно б скинули її на компакт, навіщо тоді ця коробка з купою дискет? Якщо немає там ніяких таємниць, то могли скинути електронною поштою – я ж тут довгенько насамоті, був час поміркувати над загадкою, чого ви так вчепилися у ті дискети, чому не скинули інформацію з них до пам’яті жорсткого диска, а можна ж було перенести туди і без розшифровки. Щось там не те, подумав собі, тому і подумав, що це теж не ваше добро, але, вибачте, що повторююсь – ваш клопіт вже мене не чіпає, бо я дійсно перелякався, що вліз не туди, де можна віднайти додатковий заробіток дл моєї офіційної заробітної платні.
- Гм, ну-ну, ти ще й дедукцією займаєшся, колеґо. Начитався Конан Дойля, чи Едґара По? Занадто багато непростого в цій, начебто, зовсім простій історії – і все воно стосується тільки тебе, колеґо. Ти підкинув іще одну загадку, ми їх всі розгадаємо, можеш не турбуватися і не перейматися цим, але хочу тебе переконати, що я тримаю свого слова, коли ти поводишся так, як я тебе прошу. Ти запросив на моє прохання Марієчку до нас на гостини, то будеш чекати на неї в ліпших умовах, а загадки ми розв’яжемо, бувай.
Проказав ці останні фрази старший із нападників ізнову досить лагідним тоном, наче й не було перед тим у нього чергового нервового зриву, мабуть, вже і зовсім заспокоївся, бо відчув певне задоволення з того, що добре зумів налякати погрозами свого бранця, але Сірого більше перелякала присутність серед кімнати здоровила з його надто твердими долонями, з його здатністю миттєво виконувати накази шефа. Коли його противники вже відчинили двері до виходу, Сірий навіть машинально скочив зі свого ліжка, наче схотів чемно попрощатись із своїми “колеґами”, але ті враз вийшли з кімнати, більш не повертаючись обличчями до свого в`язня, за ними ізнов гримнули двері, проскиглив ключ, але Сірий більше не ворушився, бо почало його непокоїти відчуття, що він щойно зробив якусь надто грубу і прикру помилку, більшу, ніж обмовка щодо зашифрованого тексту...
Тому недовго простояв у задумі, бо за хвилину почав ізнову нервово міряти кроками невеличку кімнату. “Цуґ-цванґ, - подумав він із гіркотним сумом, зрозумівши, що вже починає потроху зраджувати товариство, - таки не зміг намацати кращої стежини до власного порятунку, ніж запаскудити спільну справу, але ж Довбня не якось, а постійно прохоплювався у своїх повчальних розмовах з підлеглими, що не тільки життя, але й здоров`я, кожного товариша для всіх братчиків є дорожчим за будь-які скарби, тому, якщо втрапить хтось до безвихідного становища, має право для виходу з нього скидати будь-що зі спільного казана – будь-які багатства можна нажити, але вкупі з усіма. Одного разу Довбня проказав оте саме за чаркою, але зовсім серйозно, навіть згадав слова якоїсь пісні про те, як військовий загін не помітив, що втратив бійця у дорозі. Довбня тоді додав, що та пісня не про наші стосунки, не про наш загін. Коли б міг запитати наразі Довбню, а що маю робити в цій ситуації, гадаю, він би на те весело відказав, та нехай вони вдавляться тими дискетами, але спочатку хай відчепляться від тебе, мій друже, ми їх теж не відкрили. Якась дуристика старого, хоча його онук нам прохопився, що якось пояснював старому, як замикати вправніше цінну інформацію. А чи є там щось цінного?”...
Пристаючи до такої думки, Сірий і зовсім заспокоївся, наче зовсім себе переконав, і тому вже нічого йому не залишалося, як припинити безцільне тупцювання кімнатою і знову лягти на огидне ліжко, хоча різні спогади ще довго не відпускали його. Спочатку він схотів хоч трохи, якщо і не забути зовсім цеї халепи і своїх кривдників, то злегка відволіктися від них усіх разом іншими світлішими думками, навіть не став ламати голови над тим, а що і як він має робити завтра. Заспокоїв себе Сірий тим, коли вже подарує йому Господь завтрашнього дня, то подарує у нім, без сумніву, і шматок хліба насущного...
Просто почав собі згадувати про тую хатину в селі, де на нього не дочекалася вчора Марія із товариством. Влітку, коли з’явилася, за словами Довбні, примарна надія, що можна буде і без інформації з дискет знайти вхід до давніх скарбів, але треба десь недалечко отаборитися пошуковій ґрупі, то Сірий запропонував використати цю добротну хатину як базу для проведення степової операції більше від щемких

читати