Електронна бібліотека/Проза

СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
Поетичні новиниМикола Істин
Настя малює не квіткуПавло Кущ
БубликПавло Кущ
Серцем-садом...Микола Істин
коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
Завантажити

сентиментів, ніж з якогось розрахунку, хоча й натяком не прохопився нікому з товариства щодо причин, насамперед – Довбні. Саме в цьому селі колись починалося дитинство його батька, котрого ще зовсім малим вивезли звідси до великого міста дід із бабою, рятуючись від страшенного голоду, який спустошував тоді цілі реґіони, аби тодішня Імперія мала почуватися комфортніше на завойованих землях, переселяючи своїх колоністів на звільнені від корінного населення терени. Тільки мало хто із них зумів пристосуватися до місцевого клімату, бо не було тут густих лісів з грибними галявинами, болотяного різнотрав’я із соковитими журавиною та морошкою, диких ягідників вздовж лісових ручаїв, всього, чим звикли харчуватися лісові північні люди. Не треба там було порати й соняшників, бо більше смакувала тамтешнім абориґенам олія з кедрових горішків. Майже нікого із них тут не залишилося – хто подався до великих промислових міст, а дехто зміг повернутися всупереч імперській сваволі й до ріднішого бітьківського краю, а тут дичавіли без людей степи...
Нікого з рідні, колись великої і славної, в Сірого не збереглося в цьому селі, яке так і не спромоглося впродовж десятків років вповень відродитися до свого колишнього стану. Жили тут і досі хлібороби, рибалки, пасічники, але багато хат сиротіли пустками, аж позаростали вище стріх здичавілим виноградом, до котрого щоліта дряпалися різні в’юнки та хміль, а сади та городи заполонили бур’яни та дикі чагарники, але серед того запустіння траплялися і добротніші хати, за якими доглядали родичі пощезлих односельців, хто задля пам’яті, а хто із сподіваннями на відчайдушного покупця. Одну з таких і заорендувало товариство на пропозицію Сірого для своєї опорної бази...
Одного разу, кілька літ тому, Сірий подорожував влітку із братчиками на яхті Вічною рікою, святкуючи прибуткове завершення якоїсь чергової оборудки, і мабуть дуже прибуткової, бо Довбня, вдоволений результатами, від щедрот своїх дозволив пробайдикувати найбільш активним учасникам тої справи майже цілого тижня. Вони разом подалися до вільної природи, подалі від міського гамору і задухи. Під вечір другого, коли й сонце збиралося на відпочинок, дня ватага отаборилася заночувати на правому березі, де між високих крутих схилів, що густо поросли лісом, побачили звабливу улоговину, котрою збігав до ріки вузенький струмочок з досить чистою водою. Тільки розпалили край берега багаття, аби розігріти до вечері якоїсь консерви, як до їх вогню підійшли місцеві рибалки і запропонували свіжої риби для юшки, а навзаєм спитали, чи немає в товариства пляшки горілки. Була і не одна. Вечеряли разом, потім разом заспівали давніх пісень, але деяких з них ніколи не чули міські прибульці, то тільки слухали у захваті, як виспівували троє рибалок, згадуючи пощезлу минувшину...
Потім слово по слові поточилися розмови про непросте життя людей у цім краю, аж доторкнулося зненацька якесь невідоме почуття до підсвідомісті Сірого, коли один з рибалок прохопився назвою свого села, до котрого від берега можна дістатися пішки не більше, як за півгодини. Не спалося тоді Сірому, наче муляло оте невідоме так, що він ледь дочекався під задушним наметом сірого світанку, тихо підвівся, аби не колошкати, натомлене вечірніми співами, товариство, вмився прохолодою зі струмка і пішов добре протоптаною у тім видолку стежиною, сподіваючись, що вона приведе його саме до того села, про яке прохопився за розмовами рибалка. Хоч і багато сіл в цьому краї називалися однаково чи майже подібно, але в Сірого чомусь виникла певність, він і сам не міг зрозуміти ізвідки вона, що саме там може бути його призабуте коріння, тому простував досить впевнено, наче ходив тою стежиною безліч разів, і за півгодини дійсно вийшов на узлісся, з якого побачив зовсім поруч біліючі хати, що тяглися від мовчазних ставків зі своїми садками вгору, до зеленкуватих бань сільського храму, на хрестах якого вже заясніли перші промені ранкового сонця.
Сірий не зчувся, як проминув усе село, як дістався храмового подвір`я, за парканом якого проглядалися між деревами хрести і надгробки давнього сільського цвинтаря. Дві літні жіночки неспішно білили вапном цеґлинки, що слугували облямівкою для річкового піску, з якого був улаштований досить широкий хідник до храмових сходинок. Будівля храму була досить стара, було видко, що занадто довго вона простояла без своїх парафіян і без їхнього догляду, без їх покаянних молитов, що тільки нині почали давні вірні із ново наверненими поступово повертати свій храм до належного стану. Сірий підійшов ближче і стиха привітався з незнайомками, зняв картуза і перехрестився, не відводячи очей від храмових бань. Одна із жінок, не ховаючи від незнайомого чоловіка рук, заляпаних вапняковим розчином, підійшла майже впритул до Сірого і спитала в нього, нача мала на те право, вже з обов’язку господині:
- Перепрошую, Ви до когось на гостини отак рано прибули, але ж зовсім без речей, десь у машині, може Вам чимось треба допомогти? Не соромтеся,

Останні події

02.03.2025|11:31
Я стану перед Богом в безмежній самоті…
01.03.2025|11:48
У Харкові пошкоджено місцеву друкарню «Тріада-Пак» і дві книгарні мережі «КнигоЛенд»
25.02.2025|10:53
Підліткам про фемінізм без стереотипів: «Видавництво Старого Лева» представляє книгу «Слово на літеру «Ф». Базова книжка про права жінок»
25.02.2025|10:48
Трилер про війну, еміграцію та фатальне знайомство: «Видавництво Старого Лева» представляє книгу «Називай мене Клас Баєр»
25.02.2025|10:45
«Книжка року’2024: офіційні результати
18.02.2025|18:07
Що читають 18-річні? Топ-50 книжок за програмою єКнига
11.02.2025|12:03
«Барвіночку, прощаймося, прощаймось…»
10.02.2025|13:46
«За межами слів»: презентація роману «Погляд Медузи» Любка Дереша
10.02.2025|13:43
Фільм Анастасії Фалілеєвої «Я померла в Ірпені» отримав нагороду на найбільшому в світі фестивалі короткого метру
10.02.2025|13:38
Мар´яна Савка і Зіновій Карач у концертній програмі «Ніжно, майже пошепки»


Партнери