Завантажити

страшну похибку, котра тепера зачепила не долю дискет і надії товариства на їх прибуткове використання, а зачепило впряму вже його Марію, потемніло від того у привідкритому оці, відчув одночасно і мляву слабкість у всіх м`язах тіла, а ноги стали немов ватяними настільки, що він незграбно поволочився за здоровилом довгими коридорами до виходу, як було і минулого разу, коли цей здоровило тяг його за собою до цієї камери після першого допиту, тяг засліплого й понівеченого...
Заціпенів Сірий надовго – аж до зустрічі з Марією...

7.
Ми із Довбнею закінчували в степу основну частину роботи без свідків, бо двох помічників з їхнім джипом шеф відправив на день раніше напрямки до столиці з конкретними завданнями щодо Сірого і наших конкурентів. Коли другого дня ми повернулися до своєї бази геть брудні і страх натомлені, сподіваючися нарешті попоїсти чогось гарячого та смачненького, бо Марія таки мала хист до готування різних наїдків, із розчаруванням і тривогою побачили, що Малий самотньо хазяйнує в тій хатині, яка з легкої руки Сірого правила за опорну базу степовій експедиції. Малий ще трохи накульгував, але почувався відносно добре, тому і не зміг категорично заперечити Марії, коли вона зібралася до столиці на самостійні пошуки свого Сірого, що не зможе сам впоратися в хаті без її догляду до нашого повернення зі степу. Малий не дуже активно відмовляв її, бо ж і сам щиро журився від спостережень за тим, як вона марніє від невідомості за долю свого чоловіка, котрий потерпає невідомо де у ворожому полоні, хоча й намагався притримати її до нашого повернення іншими, ніж своїми недозагоєними ранами, арґументами, переконуючи очевиднішими, на його погляд, що до тої автотраси, де можна буде скористатися яким-небудь транспортом, звідси досить далеченько; що їй не здолати самотужки осінньої, роз`юшеної постійними дощима, дороги, а обидва наші всюдиходи подалися в степи, але незабаром повернуться, бо ж обіцяли хлопці враз їхати на порятунок Сірого; що наразі ще зарано щось робити, бо ж і від наших братчиків зі столиці поки не надійшло ніяких обнадійливих новин щодо самих захопників чи про місце утримання ними Сірого, тому, якщо все це зібрати разом, то треба чекати на Довбню з товариством.
На останнє заперечення Малого, що Довбня із братчиками ті пошукі Сірого проведе багато професійніше, що невправними діями можна нанести тільки шкоду цій справі та всьому товариству, а головне – своєму чоловікові, Марія нагадала йому, як Довбня твердно й урочисто прорік за столом, коли ми привезли до бази скривавленого Малого, що життя Сірого дорожче за всі примарні скарби, якщо його притиснуть ті захопники до стінки, то нехай віддасть їм усе, бо ніхто і ніколи з братчиків не звинуватить його згодом у зраді чи слабкості, оскільки йшлося про збереження життя товариша, але якось треба йому це передати, бо ж він занадто впертий і затятий, може і пропасти за той непотріб в ім’я товариського обов’язку. Всі, хто був присутній тоді за столом, тішилися гоноровою шляхетністю свого провідника і старшого товариша, ще й проспівали кілька пісень з того приводу на його пошанівку. Але ж Сірий того не відає, буде впиратися ворогам аж до останнього, що може його і згубити. А що можуть їй зробити ті підступні вороги гіршого, ніж вже встигли зробити, якщо вона прийде до них на порятунок свого чоловіка, бо певна, що Сірий вперто тримається тої леґенди, котру сформулював перед тим Довбня – випадково побачав, випадково підняв, а коли знайшлися власники, то готовий їм враз віддати навспак їхнє добро...
Вони могли отак сперечатися, наводячи одне одному різні слушні арґументи, багато довше, аж до нашого повернення, та на Маріїне щастя, хоча зарано таке було говорити, бо хто відає, з ким і з чим їй доведеться стрітися в столиці в пошуках свого Сірого, несподівано трапилася слушна оказія – приїхав до цього села провідати старих батьків столичний вже син із подарунками та припасами на скору зиму, завітав вчора тільки на один день, а сьогодні вранці знов подався до столиці, навантажений у свою чергу фруктами, городиною та різними слоїками з домашнім консервуванням. Марію, котра почула з вулиці ще увечорі гуркіт мотору чиєїсь незнайомої автомашини, то зразу побігла домовлятися, аби підкинули її до столиці, а той хлопець взяв із собою Марію навіть з охотою, бо не такою нудною буде йому здаватися довга дорога. Ось тут Малий для нас зауважив, що не певен, чи зуміє в дорозі розбалакатися з водієм Марія про щось нейтральне, коли всі ці дні ніщо вже її не обходило, крім одної настирної думки, а де їй доведеться шукати свого чоловіка, що ось так несподівано зник серед білого дня, навіть меткі довбневі хлопці досі не можуть натрапити на слід захопників, хоча вже почався шостий день викрадення Сірого.
Тільки я один побачив, що Довбня картав засмученого Малого і відсутню Марію за той непослух більше задля годиться, аби всі присутні бачили його гнів, тривогу, біль та перейнялися ними. Я, звичайно-що, йому злегка підтакував, хоча добре

читати