Завантажити

Сірий несподівано для себе весело запитав своїх ошелешених кривдників насамкінець, чомусь йому здалося, що кінець його поневірянням вже майже поруч, бо найстарший ворог перестав сіпатися, вочевидь, що почав дошукуватися істини, яка мала десь ховатися серед оновлених одкровень заручника. Було видно, що захопники вагалися, але недовго, може і вплинув на їх рішення зовсім веселий тон заручника, бо старший нарешті зібрався з думками і промовив зовсім серйозно, вже без того постійного блазнювання, до якого Сірий наче і звик за кілька днів в’язничного спілкування із ним:
- Гаразд, ми нічого покищо не втрачаємо. Рушаємо всі до нього додому, там все облаштуємо, залишимо на варті нашого пана спортсмена, оскільки, згідно своїх принципів, він не вживає спиртного, то буде із цією родиною чаї ганяти до того часу, поки ми достеменно перевіримо щирість нашого колеґи щодо правдивості його слів та готовності до подальшої співпраці. Яка вона буде надалі, дідько його відає, може й ніякої. Що він просив зі свого барахла, віддайте, навіть дрібноту з гаманця, бо на відшкодування витрат за розбитий мобільник та за оренду банківського сейфа не можу виділити ані цента зі своєї кишині, надто вже позбиткувався з нас, але я чомусь вдруге спіткаюся цього року на доброті, тому вирішив, що навіть не братиму з нього плати за готель із пристойним харчуванням, а вони ж у нашій столиці такі дорогі, ха-ха-ха, - не зміг втриматися від глузів на закінчення промови старший з нападників.
Вдома у Сірого все відбулося занадто швидко і зовсім мирно, навіть діловито. Сірий дістав зі заскленої полички грубеньку книжечку про пригоди шукачів скарбів єгипетських фараонів, витяг з того томика яскраву закладку і віддав мовчки старшому з нападників, той спочатку поглянув на чіткі цифри на тій паперовій закладці, потів зиркнув очіма на Сірого, котрий завмер поруч, очікуючи наступного кроку свого ворога. Але той, несподівано розреготався, наче зрадів, що нарешті звалився важкий тягар з його плеча, потім весело вилаявся у бік Сірого, повторив, вже без вибачання перед Марією, що його заручник дійсно є рідкісним гівнюком, що теж благатиме долю, аби такі “колеґі” більше не траплялися йому на злодійській дорозі. Потім всі дружно вийшли з помешкання, тільки здоровило ще погрався кілька годин зі своїм пістолем, сидячи за столом і гучно сьорбаючи чай з порцелянового кухлика, поки не надійшла йому нова команда. Марія виклала на стіл печиво і цукерки, навіть чемно припросила, мов давно очікуваного гостя, але той не зреаґував на її чемність, наче і не чув, про що гомоніла до нього господиня хати.
Здоровило був незворушним, не випускав свого пістоля з рук вже не задля погрози, а так – за набутою звичкою. Був наказ чекати – він чекав, був наказ пити чай – він його сьорбав. І було йому зовсім байдуже, чи вся його компанія подалася до банку діставати зі схованки дискети, чи ні, але ж його залишили ганяти чаї із Сірим та Марією, тому він нидівся, мовчки очікуючи дзвінка на свій мобільний телефон із черговою командою від свого боса, аби податися геть від цього теплого родинного вогнища. Може і тому, що він давно відвик отак просто з кимось пити чай з цукерками, бо ж натякав Сірому старший із захопників на важке дитинство цього здоровила. Його могутня постать з пістолем вже не бентежили Сірого, він виглядав абсолютно спокійним з тої самої хвилини, як старший із ворожої банди пристав на його пропозицію, але за удаваним спокоєм ще крилася причаєна тривога, бо ніякої ґарантії ніхто ще не дав, що вороги отак просто залишать надалі у спокої його з Марією. Надто висока ціна стояла за всією загадковою знахідкою Вчителя, хоча Довбня і почав вагатися щодо її достовірности, але на цей час головним завданням для Сірого було, до повного завершення стосунків із конкуруючою ґрупою, аби не прохопитися перед ними ніяким натяком на можливу причетність до справи з дискетами ще когось, крім нього, або, не дай Боже, що він здогадується, про що має йтися на тих дискетах. Неспокій не залишав його ще досить довго після того, як здоровило дістав команду залишити Сірого з Марією насамоті і пішов до своїх, сховавши нарешті пістоля до кобури під пахвою, навіть не вичавив із себе й одненького нейтрального слова для прощання, але, на подив Сірого, не грюкнув за собою вхідними дверима, а тихо їх причинив...
Врешті-решт, Сірого з Марією врятувало від загибелі тільки те, що наші конкуренти, навіть після повернення дискет та їх прочитання, лишилися з певними сумнівами щодо достовірності отого, про що їм “щиро” набалакав за кілька день свого ув`язнення Сірий, тому, не чіпаючи впряму, вони пантрували його з Марією ще якийсь там час, аби остаточно переконатися в тім, чи не спілкується підопічна родина з кимось підозрілим поза роботою, чи не було у неї спільників, чи не прилучився ще хтось до їхньої таємниці. Довбня про всяк випадок теж приставив за тими ворожими нишпорками і своїх наглядачів, одночасно і задля безпеки Сірого, бо на той час у Довбні ще залишалося дещо з його давнього

читати