Завантажити

знав, що наш провідник не дуже засмутився вчинком Марії, бо головним для нього було завершення підготовки до гідної зустрічі конкурентів на вигаданому місці, на значній відстані від справжнього входу до святилищя, а ми вже повернулися з того степу горді завершенням робіт. Знав він і про долю Сірого достатньо, бо зі столиці дзвінків не було тільки до бази, тому Малий з Марією і не знали нічого, але ж Довбня щодня мав по кілька різних повідомлень. Його меткі хлопці дізналися ще після похорон Вчителя, коли відслідкували авто конкурентів, що за свою головну базу конкуруюча структура обрала в столичному передмісті виробничі й побутові корпуси збанкрутілого невеличкого заводу, котрого викупила кілька років тому разом із земельною ділянкою за якісь зовсім смішні гроші, не за кілька центів, звичайно, але з такою оборудкою мали б розбиратися спеціальні слідчі, що нас зовсім не могло цікавити. Дещо використовували наші конкуренти з будівель під якісь свої склади, тримали там достатньо різноманітного автотранспорту, навіть з десяток величезних фур, які бігали взад-вперед через державні кордони, перевозячи багато чого видимого і задекларованого, але й потаємного теж чимало перетинало митниці. Наші хлопці вже другого дня, після захоплення Сірого, міняючи постійно автомашини, почали спостерігати за обома ворітьми до тої заводської території, тому змогли запримітити, як перевозили Сірого звідтам до іншого місця ув`язнення. Перевозили зовсім відкрито, вочевидь, що спостерігали, чи не причепиться за ними хвіст ворожого спостереження, чи дійсно захопленням Сірого ніхто не переймається. Довбневі хлопці таки були вправними профі, бо колись доводилося їм займатися подібними справами не тільки в нашій країні, тому без особливих перешкод дізналися і де тримають тепера Сірого, і що до банку ще ніхто не приходив по дискети, тобто Сірий ще тримається, що й треба було знати Довбні для завершення робіт у степу. Його трохи занепокоїло, що може в чомусь схибити Марія, все-таки жінка, яка є і розумною, і врівноваженою, проте вона – особа жіночої статі. Довбня знав, що без жінок іноді не вправитися з роботою, але завше намагався їх залучати до будь-яких операцій якнайменше. Марія доручалося просто порядкувати на нашій базі, слідкувати за нею, а про інші деталі операції вона мала тільку загальну уяву...
Але цього разу Довбні довелося довіритися жіночій інтуїції Марії, бо вона подалася рятувати свого чоловіка, тому не став прискорювати події через залучення своєї оперативної ґрупи для визволення Сірого силоміццю, бо таким чином він поставив би під сумнів взагалі сенс будь-якого продовження операції, бо сподівався на те, не без підстав, що Марія добре втямила головну для неї істину – найменша згадка про друзів Сірого, залучених до цієї операції з дискетами, як і найменший натяк, що він міг діяти не один, становитимуть найреальнішу загрозу для життя і Сірого, і самої Марії.
“Дискети, то таке, непотріб,” - Довбня відказав Малому на всі його виправдовування, й додав заспокійливо, що були в нас втрати і значніші, ніж ота інформація з байками старого Вчителя про ймовірні скарби. А подібні скарби можна знайти, якщо взятися їх добре пошукати там, де й сам Вчитель не відав чи не вигадував, бо щось йдеться до того, що уся ця історія є просто хворою уявою старого...
Вже за кілька день після звільнення Сірого Довбня нарешті перевів подих від того, що впав тягар тривожного вичікування – станеться чи ні, таки сталося – його хлопці зі столиці повідомили, що два всюдихода наших конкурентів перетнули кільцеву заміську автодорогу і прямують на південь швидкісною маґістраллю. Але то сталося потім...
Звичайно, що Марія теж не могла ніяк знати не тільки жодної деталі з премудрої пастки Довбні, але й самої задумки щодо фальшування дискет і підстави Сірого, коли пішла віддавати конкурентам ключа від банківської шухлядки, аби врятувати свого чоловіка. Їй не довелося і зовсім витрачати часу на пошуки наших ворогів. Марія зателефонувала захопникам Сірого відразу, як тільки вона зайшла до свого міського помешкання і, ще не роздягаючись, побачила, як заклично блимає на телефоному апараті сиґнальна лампочка, запрошуючи до розмови – швиденько прочитала обидва записи на автовідповідачі: суворіший від захопників і зовсім спокійний від чоловіка, знайшла біля вхідних дверей на цвяшку ключика і повідомила невідомих їй захопників Сірого, що готова до зустрічі з ними, навіть тримає в руці того ключика, про якого йшлося в обох телефонних повідомленнях. Мовчазний здоровило, котрий сидів у машині десь недалечко, постійно спостерігаючи за приміщенням Сірих, вичавив із себе у відповідь Марії тільки одне слово, аби чекала, і приїхав по неї сам за декілька хвилин, загрюкав своїми величезними кулаками у двері, бо натискувати на ґудзик вхідного дзвоника було для нього надто інтеліґентно. Але ж Марія не дозволила йому втішатися довгим гупанням, бо враз відчинила двері, наче стояла в очікуванні за ними у тім дорожнім одязі, в якому і повернулася додому

читати