Завантажити

повернення ключа від банківського сховища і розкриття шифру до тої шухлядки.
- Годі плакати і годі веселитися, панове! Покищо ви поводили себе гідно, сподіваюся, що так має йти і надалі. Завтра, колеґо, йдемо разом до банку, синця під оком тобі припудримо, він вже й не такий великий, там ти звільняєш із заточення наші дискети, а ми звільняємо твою Марію після того, як переконаємося, що з ними нічого не сталося, що вони такі самі, які ти тоді нагло поцупив.
Марія, яка ще тримала Сірого за руку, сіпнула її, він повернув до Марії голову і вони стрілися очима. Маріїни очі були повні сліз, відчаю, страждань, і того всього було настільки забагато, що Сірий і сам був готовий пустити сльозину, бо несподівана, хоча він чекав на неї вже кілька день, зустріч із дружиною одночасно принесла не тільки радість, але й тривогу, вже за її життя. Старший з нападників недовго спостерігав за переживаннями подружжя, йому нертерпеливилося, тому він загорлав до подружжя:
- Не чую відповіді!
- Не нервуйся, колеґо, все набагато простіше, бо пудрив ваші мізки тоді, коли ще сподівався на якусь торгівлю, якесь відшкодування моїх витрат. Дідько з ними! Вже увірвався мій терпець, хочу нарешті вийти з цієї небезпечної, наскільки зрозумів за ці дні, паскудної гри назовсім, якщо ви дозволите нам з Марією зараз піти звідси додому.
- А дискети, йолопе, ти що зовсім від ситого неробства став не сповна розуму? Тебе ж більше й пальцем не зачепили, хоча й треба було, з чого знову напускаєш туману? Забув, задля чого ми запросили тебе і твою Марію на ці гостини до нас?
- Господи, ну, які ж ви всі нетямущі! Я ж сказав, що все набагато простіше. Давайте домовимося, перепрошую, але я зараз висловлю свою експромтну пропозицію, згоден на ваші будь-які правки і уточнення, аби не міняли головного – ми з Марією маємо чекати у себе вдома кінця цієї сумної історії, скільки накажете, поки не будете зовсім певні, що з тими дискетами я нічого не зміг зробити, аби їм нашкодити. Будемо економити ваші витрати на наше харчування. Збрехав я тоді щодо шифра на мобільнику. Записав його на папірці і сховав удома, Марія не знає де, вона нічого з того і знати не може, бо ж затрималася на городі в моєму рідному селі, такі городи всі зараз звуть дачами або фазендами. Треба ж нам якось до зими готуватися, а з базару багато не наносиш, бо ж там усе задорого, як на нашу велику родину.
- Знову хочеш засліпнути? Не тягни з базаром, суть давай, фазендейро ти дуркуватий! Не бачиш, хто зі мною поруч стоїть? - Не втримався від погроз противник, бо вже не мав терпіння дослуховувати просторікування Сірого, але той і сам зрозумів, що не можна перетинати межу терпіння своїх ворогів – можуть і знову побити, тепера вже на очах Марії, а їй ні до чого спостерігати наругу над чоловіком.
- Ні, красно дякую, не хочу. Отже, їдемо до нас додому всі разом, там я віддаю папірця із шифром, бо ключ і номер шухлядки вже у вас, а мені у тому банку нема чого робити, бо та схованка оформлена на пред’явника, бо не хотів я там вдруге світитися, думав, що забере хтось інший, або й хазяї, якщо їх знайду і ми сторгуємося в ціні, але ж не міг я передбачити, що такі круті хлопці матимуть до того діло. Тому пропоную, якщо ви не будете проти, що ми з Марією не будемо виходити з дому, поки хтось із ваших п’є з нами по-домашньому чай і чекає команди, аби сказати “до побачення”, або такої, якої я не сподіваюся почути, бо певен у тому, що з вашими ідіотськими дискетами все гаразд.
- Ну, сучого батька стерво, ти ж надзвичайний супергівнюк на палі, - просичав від щирого обурення і здивування старший нападник і звернувся до Марії, - вибачте, шановна пані, але Ваш чоловік просто знущається з нас вже кілька день поспіль, потім повернувся знову до Сірого, - ти ж, падлюче, міг ще того вечора піти до свого дому, аби не грався дурно із нами. Навіщо догрався, упертий ідіоте, аж до того, аби й твою дружину тепера тут тримати, а ти ж кажеш, що вона ні до чого?
- Я вже сказав кілька разів, але ви уперті ще більш від мене, бо слухати не хочете, я ж думав торгуватися будете, і я щось із того матиму, а ви не тільки обличчя мені зіпсували, але і дружину підступно захопили, могли ж того ключика й самі забрати, теж мені – джентельмени фортуни. Кажу, забирайте своє барахло, встигнете ще сьогодні до банку, якщо не будете зволікати, а я Господу нашому обіцяю при всіх, що до храму ходитиму щонеділі свічки ставити, аби ніде вже і ніколи не перетнула моя дорога ваші стежини. Ніяких умов, ніякої торгівлі, тільки годинника віддайте, бо то пам’ять про батька, а не пароль з пригодницького фільму про шпигунів, і гаманця поверніть з документами. Всеодно, такі годинники вже давно ніхто не носить, а для антикваріату він занадто дешевий, тому не розбагатієте, навіть ту дрібноту, що була в гаманці, можете забрати на відшкодування харчів, що ви на мене витратили за ці дні, і ще за те, що я відіспався, хоча і нервувався увесь час не так за себе, як за Марію. Чого телитеся, колеґі? –

читати