Завантажити

нанервувалися, бо не знали скільки тих днів маємо насправді. Ми ж нічого не могли знати про цілу низку досить дотепних вигадок Сірого щодо банківської процедури відновлення шифру, котрого було втрачено його ж захопниками, начебто, з розбитою на друзки слухавкою мобільного телефона, а проведенню тої процедури заважає його побите обличчя, тому наші кокуренти мали трохи зачекати. Нас надто непокоїло, що не встигнемо все підготувати для зустрічі тепера вже проханих гостей, оскільки існувала теоретична можливість прочитати їм дискети вже наступного дня після захоплення ними Сірого. Теоретична, проте реальна можливість, але ми сподівалися, що впертість нашого товариша і є тою практикою, що може зрідка перемогти будь-які теорії.
Оскільку один джип з двома хлопцями намагався стежити за можливою появою суперників, а побинтований Малий зализував свої рани на базі з Марією, потіли тільки ми удвох із Довбнею. Він весь час підганяв мене несподіваним для нас висновком з усього, що сталося із Сірим, коли вийшло навіть набагато краще, ніж було задумано – не буде тепера ніяких свідків нашої роботи, тому вірогідність витоку таємниці до будь-кого стороннього стає зовсім не значною. Навіть ті двоє наших хлопців, що пантрували на пристойній віддалі від нас появу конкурентів, не знали, що ми робимо потай із Довбнею. Нове місце входу до вчителевої таємниці ми вказали безпосередньо на території залишків оборонних споруд з давно проминулої війни, що точилася на цих теренах десятки років тому, коли дві великі імперії змагалися між собою за право хазяйнувати не тільки у цих степових просторах, а на багато ширших теренах. Ми фальшували отам – саме біля входу до підземних бетонованих бункерів, які за ці роки теж густо поросли диким колючим терновиком. Біля одного й встановили досить примітні позначки, про які не йшлося на дискетах Вчителя, бо то вже було наше доповнення замість вилученого справжнього тексту. Заклали й вибухівку, не дуже потужну, але із сюрпризами на видовищний ефект. Довбня колись, ще за часів імперської влади, майже рік набував досвіду підривника, встановлюючи різні паскудні пастки на стежках і дорогах в чужій країні, яку так прагла залучити до своїх володінь тодішня велика Імперія. Війна була для Імперії занадто тяжкою, як і кожна подібна війна з волелюбним народом, який не звик коритися ніяким загарбникам. І та чужа війна також привнесла свою чималу частку до розвалу Імперії з відновленням незалежності нашої Вітчизни, але гріх дякувати тому гордому народові за це, бо надто великі руйнування і людські жертви залишила по собі та війна в тій далекій країні, де й досі вибухають підступно різні пастка на дорогах і стежках....
Наші конкуренти зібралися перевірити розкриту з дискет інформацію на місці вже наступного тижня після звільнення Сірого, вони теж, як і ми, не стали витрачати час на вичитування задовгих міркувань Вчителя щодо тої леґендарної цивілізації, котру він відкрив і досліджував, а його грізні застереження щодо необхідності додержання чітких правил поводження для відвідувачів підземного святилища просто оминули, щиро вважаючи ті дивні правила містичними забобонами, або екзальтованими вигадками старого відлюдника задля створення більшого емоційного ефекту для майбутніх читачів його праці. Конкуренти взяли із собою тільки дещо з того, що треба для підземних досліджень, бо першого разу вони надумали для себе тільки остаточно переконатися, що то взагалі не є примхливою містифікацією старого Вчителя, про що останнім часом було понаписувано в різних ґазетах, що почало потроху розхитувати їх певність...
Ми із Довбнею слідкували за нашими конкурентами з безпечної відстані, удаючи із себе дурнуватих мисливців, котрі тікають у дикі степи подалі від своїх родин на розслабуху з пляшкою біля багаття, навіть пострілювали зрідка зі своїх рушниць вгору холостими патронами без шроту, аби нікому випадково не нашкодити, бо не відходили далеко від степової дороги, котрою мали проїхати наші конкуренти. Довбня виявився правим, що на них не доведеться чекати задовго, так воно і сталося, бо вони промчали повз нас на своїх двох джипах вже другого дня, як ми розпочали мисливські пустощі неподалік своєї пастки.
Коли хлопці з “фонду” вже наближувалися до того, вказаного нами на сфальшованих дискетах, місця, ми анонімно зателефонували до найближчого поліцейського відділка з тривожним повідомленням, що відкрилися після літніх злив і осінніх дощів старі військові склади з вибухівкою, набоями, іржавими снарядами – якби чогось не сталося лихого, бо ж і худобу там фермери пасуть, і скаути можуть надибати, такі вже вони допитливі, а їхній осінній табір щойно розташувався не так і далеко від того небезпечного місця, а гратимуть вони там у військовиків, тому певно полізуть до того страшного схрону. Поліціянти були ще за три кілометри до вказаної нами небезпечної знахідки, як там вже пролунав не дуже потужний, але досить видовищний, вибух, бо злетіла високо вгору чорна сажа, підкладена задля жарту Довбнею до

читати