
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
вздовж заміського шосе, перевіряючи постійно, чи не тягнуть за собою ворожого хвоста...
Вони не помітили нічого підозрілого за своєю спиною, навіть не бачили прикрої аварії Малого, коли він змушений був обігнати авта викрадачів, бо до того він діяв достатньо професійно, що згодом теж допомогло Сірому вислизнути з тої ворожої пастки, до якої ми запхали свого товариша. Хоча найбільше Сірому поталанило з того, що був досить спритним на різні вигадки, що надто цінував власне життя і надто хотів найскорше повернутися до свого дому, до Марії, до дітей. Звичайно, аби Довбня не прохоплювався перед тим неодноразово привселюдно, що не тільки життя, але і здоров’я кожного братчика є для товариства дорожчими за будь-які скарби і прибутки, то могла закінчитися для Сірого з Марією вся ця історія набагато гірше...
Про те, що банківській клерк був зовсім не причетним до провалу Сірого, як це він вирахував для себе після захоплення його нашими конкурентами, Сірий не дізнається вже ніколи. Навіщо мені ятрити йому рани своїм гірким повідомленням, що його зле підставили вірні друзі бандитам на жорстоке знущання із ризиком для життя. Хіба з того стане Сірому легше жити серед людей, якщо знатиме правду про нашу підступність? Я не вибачатимусь перед ним ніколи, носитиму той гріх, або лжу во спасіння його віри в ближнього, при собі, як тії верблюди тягають на своїх спинах горби, грузнучи широкими ратицями до розпечених пісків пустель, де не стрінеться протягом довгих переходів не тільки якесь людське житло, але й поодинокий перехожий. Тягатиму того мученицького горба, хоча і без нього моїй душі набагато більше, аніж достатньо, дістається нині від болючого власного самокатування...
6.
Сірий прокинувся у своїй в`язничній камері від уїдливого металевого скиглення ключа у дверному замку – до кімнати зайшов невідомий похмурий чоловік з невеличким кошиком, встромив його до рук в’язня мовчки, коли той ще не встиг підвестися зі свого ліжка. Але невідомому чоловікові не було до того ніякого діла, наче йому було зовсім байдуже, що далі робитиме із тим кошиком інший чолов’яга, котрий щойно розклепів до нього іще зовсім сонні очі. Тільки тицьнув кошика, розвернувся і рвучко вийшов, одразу за ним ляснули двері і знову проскиглив уїдливо в замку ключ. Голод, котрий прокинувся разом із Сірим, нагадав заручникові, що він нічого не їв майже добу, тому кинувся зголоднілий бранець розглядати щедрого дарунка від своїх захопників, побіжно радіючи поверненню до нього зору, щоправда, поки іще тільки на одне око, бо друге досі ховалося під важким набряком. “Цікаво, чи завеликою запеклася гематома? Чи довгенько триматиметься? Аби ж до люстерка якогось зиркнути,” – розпочав сам із собою невеселу бесіду, відкусивши шматочка ковбаси, наче нічого важливішого на цю хвилину в нього не було, крім бідкання за своє побите обличчя. Поживи у тім кошику було так собі, але й того Сірому не було змоги з’їсти, хоча голодний шлунок немов озвірів, прагнучи, аби його швидче вдовольнили будь-яким їдлом. Тільки ж побитому бранцеві жувати було надто важко, м’язи обличчя настільки боліли, аж волали, аби їх менше тривожили, тому Сірий навіть подякував подумки своїм ворогам, що ковбаса була досить м`якою, хліб також був свіжим із хрусткою шкоринкою, котрою Сірий так полюбляв вранці поласувати із молоком. З пиття принесли йому саме пакет молока, але ніякого кухля не додали, навіть пожлобилися його тюремники на одноразову пластянку. Пити з поліетиленового пакета було не зовсім зручно, і не було куди вмочити хрусткої шкоринки, але на те Сірий вже не звертав уваги, вищипуючи мовчки тільки м’якуша, бо до нього повернулися невеселі роздуми, з якими він вчора поснув після першого допиту захопниками.
Раптом його штрикнуло те, що він не може бути певним навіть з того приводу, а скільки вже проминуло часу від зустрічі з тими нападниками, бо не зміг знайти на руці годинника, котрого, цілком можливо, зняли його захопники, аби бранець поступово втратив відчуття часу, став з того зле орієнтуватися в подіях, морально заслаб, від чого скорше повністю скориться своїм ворогам. “Мабуть, що багацько минуло, бо проспав я достатньо, аби повністю підсох на мені одяг,” – вирішив Сірий, але навіть орієнтовно не міг визначитися точніше, навіть не міг припустити, а що там зараз надворі: ранок, день, чи знов надійшли вечорові присмерки. Рухатися йому було досить важко, то вирішив, що треба розім`яти залежані м`язи легкими вправами – почав зовсім повільно переступати ногами, бо відчув раптом нагальну потребу полегшити біль і переповненого сечового міхура, але стримувався, хоч і було йому непереливки, то продовжив ходити кімнатою, вивчаючи її одним своїм оком. Ніякого вікна, бодай заґратованого, ніде не було видко, але на протилежній від вхідних дверей стіні побачив вузенькі дверцята, які були трохи привідчинені, через тую вузьку шпаринку проглядалося непевне світло від малопотужної електролампочки, котре немов запрошувало бранця поцікавитися, а що там може бути
Останні події
- 13.07.2025|09:20У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року