Завантажити

зі мною, але я був абсолютно певен, що там відбудеться якесь особливе видовище, настільки яскраве і гучне – навіть до самої столиці про нього має дійти не слабке відлуння, але великий поголос, після котрого навіть без лихослів’я пожартують деякі учасники попередніх дискусій про те, наскільки було правди, а наскільки брехні в усій історії із відкриттям Вчителем залишків прадавньої цивілізації. А потім ізнову забудеться все, як це неодноразово траплялося з різними перехідними у часі сенсаціями: про сліди леґендарної Атлантиди у наших степах, про химерних прибульців з далеких світів, про дивовижні езотеричні наукові знання, котрі передаються спадкоємно у вузькому колі втаємничених мудреців із глибокої темені віків, бо ізнову виникнуть на шпальтах різних видань, і не тільки бульварних, зовсім нові чи пригадаються добре призабуті старі байки з якогось позареального буття, аби ж мали змогу наші пересічні громадяни відволікатися інколи від своїх зовсім нудних буденних реалій...
На превеликий жаль, але того самого дня, коли ми так раділи з успіху, при роботі з дискетами трапився звичайний недоречний поспіх, ми не стали вчитуватися у позареальні застереження Вчителя, мабуть, від напруженого довготерпіння на таку слушну нагоду реально переграти всіх своїх ймовірних суперників, бо розуміня, що на нас може чекати від того поспіху, з’явилося значно пізніше, коли щось змінити вже не було ніякої змоги, а тоді нас вела за собою безоглядна мета – переграти якомога швидче, переграти саме так, щоб противник не встиг отямитися, щоб не виникло у нього ненароком і найменшої підозри щодо заманювання його нами до нашої підступної пастки. Житиму вже до скону із гіркотним болючим відчуттям власної провини, що навіть не запропонував тоді Довбні подовше посидіти за комп`ютером і повчитуватися до застережень Вчителя, які він постійно розсипав посеред своїх нуднуватих текстів, надто засмічених науковими зворотами і ще довшими цитатами з античних авторів, які навіть не перекладав, бо сподівався на те, що читатимуть його роботу досвідчені вчені історики. Нашвидку зроблена справа згодом зле відігралася на нас, бо на нас теж чекала підступна пастка, набагато підступніша і безжалізніша за нашу, але те сталося значно згодом, коли ми вляпалися до тої халепи по самі вуха, а тоді не вистачало в нас часу, а скорше – виваженого терпіння і тверезого розуму. Не варто було нам лізти до такої справи, яка вимагає інших і ґрунтовніших знань зовсім з інших сфер, ніж наші повсякденні бізнесові оборудки, навіть Вчитель, в котрого не було ніяких інших зайнять та інтересів, йшов до того прадавнього знання не один десяток років, обережно ступаючи отою небезпечною стезею, незвіданою до нього ніким із сучасників, якими можна вважати і всіх наших попередників з останнього тисячоліття, ступав крок за кроком сам Вчитель, ще не пізнаючи, а тільки наближуючись до потаємної істини припорошених часом першоджерел...
Я перечитую записи Вчителя насамоті тільки тепера, коли вже нічого не повернути, нічого не змінити, коли вже усе відбулося саме так, як і мало відбутися з такими нахабами, на яких поступово претворилися і ми із Довбнею. Кожного разу я все детальніше переглядаю рядки задовгого викладу вчителевих спостережень і роздумів, вже, навіть, дещо починаю розуміти з отих, пересипаних досить часто-густо між абзацами основного викладу, різних містичних погроз і надто незвичних суворих застережень Вчителя щодо правил поведінки зазвичайної людини у тому підземному святилищі з його надприродними могутніми силами. Але того дня, вірніше, напруженої ночі, перед початком операції з повернення нашим конкурентам навспак сфальшованих дискет, наш розум був засліплений тільки примарним блиском від ніким іще не бачених скарбів, памороченням від дурних і передчасних підрахунків, а скільки на тому і як ми зможемо заробити, як найдовше спроможемося зберегти тільки для себе всі таємниці, аби не ділитися ні з ким із чужаків отим, що зможе нам забезпечити у близенькому майбутньому зовсім не бідне життя без необхідності повертатися до марудних і ризикованих бізнесових оборудок, де завше було забагато конкурентів, де з кожним днем розмивалися правила гри, де виграти міг тільки сильніший і жорстокіший учасник гонитви за ще більшим прибутком.
Ця оборудка спочатку не видалася нам надто складною чи небезпечною, інакше ми і не долучалися б до тих пошуків, не знайомилися із Вчителем – хіба мало диваків у нашім краю порають свої винаходи, таємниці, навіть дехто має здатність до подорожів у часі і просторі. Вже перші події розвіяли рожеві сподівання – противник знову видався і сильним, і жорстоким, але азарт гравця не дав змоги спокійно проаналізувати всі “за” і всі “проти”. Хоча згодом ми і переграли вправно того противника, але, як виявилося пізніше, тільки собі на біду...
Нашу щиру скорботу по Вчителю притамувала ота перша зустріч із конкурентами вживу, коли вони приїхали до степового села на похорон старого, аби спробувати знайти які-небудь вказівки до

читати