Завантажити

так вправно і довго, що потім спізнилися аж на цілих півгодини! Ми дожувалися до того, що ті нахаби першими прибігли проковтнути, хоча вони трохи і вдавилися, тільки про те ми дізналися згодом, коли вже не стало Вчителя...
Старого було дійсно жаль, славний був чоловік і майже святий у вірі своїй – царствіє йому небесне! Сорок років зумів стоїчно протриматися зі своєю таємницею при тому суворому імперському режимі з його всюдисущими потаємними службами, котрі мали постійно слідкувати за кожним своїм підданцем, і не тільки за його вчинками, але й за думками і намірами! Встояв Вчитель проти професійних нишпорок великої Імперії, але так ганебно проколовся на звичайних рідних пройдисвітах в омріяній незалежній Вітчизні. А що нам було робити тепера, коли джин звільнився із розкоркованої випадково пляшки – тільки зловити його, запхати на старе місце і надійно закоркувати знову, ще й пляшку прикопати на якомусь смердючому звалищі, до якого ніхто не підходить ближче, ніж на кілька кілометрів...
Зараз, міцно тримаючи у своїх руках шифра до вчителевої таємниці ииииита певність, що наші конкуренти і досі не спрмоглися прочитати з вкрадених дискет праці Вчителя, треба було спочатку спробувати повернути собі ті дискети, потім потроху пригасити серед збудженого суспільства галас навколо ґазетних публікацій про вчителеві підземні скарби через веселі кпини над охочими до сенсацій довірливими читачами. Насміхаючись, завше легше і скорше можна дістатися потрібного результату, ніж мудро переконувати когось із залазними арґументами в руках у необхідності позбутися помилкових суджень.
Літо вже остаточно вертає до осені, тому різні конкурентні шукачі, якщо і подадуться до степів на розкопи, то навряд, що раніше весни, але вона до того степового краю з`являється значно раніше, ніж до столиці, тому іще маємо деякий час, але не так вже і забагато. Треба, аби нашими вправними стараннями за коротку зиму назовсім охололи наміри будь-яких можливих конкурентів дурно розбагатіти на тих скарбах, котрі Довбня зовсім щиро вважав тількими своїми...
Але ж, дійсно, спочатку треба було б повернути собі дискети від нахабних суперників, оскільки розпочинати роботу з дискредитації тої занадто роздмуханої пресою сенсації, не маючи у своїх руках дискет, було б для нас якщо і не програшною справою, то і зовсім не прибутковою. Така робота вимагатиме витратити не деякі, а досить пристойні кошти на те, аби нарешті посміялося все освічене суспільство з усіх захоплених виступів поодиноких довірливих журналістів із чергових фантазій того скандального Археолога та їже з ними, які так легко піймалися на черговій дутій сенсації про Вчителеві знахідки слідів нашої праісторії – згадаймо, славне товариство, якими байками бавлять легковірних громадян час від часу різні пройдисвіти на сторінках навіть зовсім добропорядних видань, заробляючи собі відвертою, хоча й надто закрученою, брехнею або й досить правдоподібними вигадками на кусень хліба із добрим шматком ковбаси, або й на смачніче їдло та питво.
Коли ми із Довбнею розпочали ту компанію на пригашення істини, то, зовсім не очікувано і без жодної копійки з нашої кишені, нам допоміг і сам скандальний Археолог, те сталося зразу, як почався базар в ґазетах щодо відсутності у Вчителя будь-яких доказів щодо реальності свого відкриття, а посилання старого на представників “фонду шанувальників” викликало тільки іронічні посмішки...
Коли конкуренти проявилися вдруге біля нас, і ми вже не втратили їхнього сліду, то Довбня спочатку порозкидав своїх нишпорок довкола виявлених ними структур міфічного “фонду шанувальників”, його меткі хлопці попрацювали досить результативно. За короткий час виявилося, що наші спритні конкуренти теж займалися бізнесовими оборудками, але дещо в інших напрямках, і були вони набагато крутішими за нас і зовсім наближеними до кримінального світу. Вхопився за нову для них справу один з керівників тої розгалуженої структури, який трохи бавився задля власної розваги колекціонуванням різних раритетів, тому зумів переконати своїх партнерів, що йому варто спробувати пошукати великого скарбу, для чого було створено невеличку ґрупу розбишак. Наші нишпорки дізналися й про те, як конкуренти кілька разів марно намагалися залучати різних досвідчених хакерів, аби зчитати інформацію зі здобутих вчителевих дискет. Боючись витоку назовні надзвичайних секретів, кожного разу вони приставляли до майстрів злому інформації вже такого свого опікуна, що тільки один його вигляд заважав зосередитися на роботі, при тому навіть натяком не наводили на думку найманих вмільців, що фраза чи окремі слова паролю може бути з античної тематики. Кидалися відчайдушні хлопці в лобову атаку, звично перебираючи незлічену кількість цифрових варіантів, своїх чи іноземних слів, але кожного разу – із сучасних мов. Коли наші конкуренти вже майже втратили надію, хоча й продовжували іще тую роботу, тільки з набагато меншим ентузіазмом, а більше за інерцією, нам підставити їм чергового вмільця зі

читати