Завантажити

злому чужих секретів було досить простою справою, бо конкуренти вже й зовсім позбулися пильності від перевтоми і постійного бідкання про втрачений марно час і витрачені гроші, тому вже вхопилися і за останню примарну соломинку, аби якомога скоріше взятися до справи, аби їх хтось не випередив в тих дивовижних степах, або й зовсім поставити на своїх мріях про великі скарби просто великого поминального хреста, якщо підтвердиться остаточно примарність тої справи. Або – або, але треба вже було прибитися до певного берега, а не лишатися посеред тої нуртуючої ріки, смикаючись в пошуках напрямку до істини.
Хакер, якому мали конкуренти передати дискети цього разу, був справжнім профі, про нього, навіть між колеґами, ходили справжні леґенди. Хоча за свої послуги брав добрі гроші, але ж вмів надійно тримати таємниці своїх клієнтів – про це теж усі, хто до нього колись звертався по допомогу, знали. Конкуруюча ґрупа із “фонду шанувальників” вагалася недовго з того, що доведеться не тільки ще одного разу витратити грубі гроші, але й на якийсь там час майже втратити контроль за зберіганням дискет, коли той Хакер забере їх до себе додому, бо зібрана ними інформація щодо надійності нового зломщика у збереженні секретів якось заспокоювала, аде, про всяк випадок, вирішили наші конкуренти виставити свої постійні постерунки біля того помешкання, де мав кілька день попрацювати черговий професійний підрядник над розкриттям загадок простого сільського Вчителя. Оскільки оцей Хакер був останньою надією наших конкурентів, так вони вже вирішили для себе, то йому вже були змушені розповісти дещо з історії дискет, звичайно, що без зайвих кримінальних подробиць і кінцевої мети своєї зацікавленості в цій історії, тому, може бути, й вигоріла б у них та справа, коли б ми дізналися щодо часу і місця передачі новому виконавцю замовлення чи пізніше, чи на кільки метрів далі, бо всівся б тоді Сірий на сусідній лаві і не дотягся б то тої коробочки, яка впала йому, наче випадково, під самісінькі ноги. Не міг же наш хлопець, котрий мав вихопити пакет з дискетами з ворожих рук, потім довго бігати парком, притисуючи до грудей цінну здобич, крутити головою, шукаючи свого напарника, коли по його слідах могли бігти не тільки ошукані вороги, але й з усіх сторін доброзичливі помічники з числа небайдужих допитливих роззявляк, яких завше вдосталь серед перехожих. Не міг і довго тримати при собі оту здобич, бо ж могли і впіймати його, потягти до поліційного постерунку, а там... А там, звісно, що там буває з дрібними злодюжками. Отже, нам тоді поталанило, бо ми точно знали час і місце...
Той Хакер вибирав для подібних оборудок тільки людні місця, бо таким вже було його переконання, що підозру можна викликати саме намаганнями приховатися, на що завше звернуть увагу навіть непричетні і зовсім сторонні, а не тільки оті, хто вже подався полювати за ним, бо і від них найлегше ховатися серед густішого людського натовпу, якщо вчасно помітити противника, якщо певно знати, що він може з’явитися.
Цього разу передача коробочки з дискетами мала відбутися у невеличкому, але завше людному, парку в центрі міста, де височів із давніх давен монумент найвідомішому національному Пророкові. Там завше було багатолюдно під час відправ урочистостей з нагоди різних вікопомних дат, як пов`язних безпосередньо із діяннями Пророка, так і дотичних до них якимось чином. Того дня там теж було повно різного люду: молоді матусі із дітьми, старі бабусі з онуками, університетські студенти із конспектами і підручниками, звичайні перехожі, продавці ґазет, морозива і напоїв, як і завжди в одному з кутків сквера здіймали галас азартні гравці на інтерес, яким було байдуже у що грати – карти, шахи, доміно, навіть виграш був для них не головною принадою, бо їх цікавив сам процес боротьби із надлишком вільного часу, із власною безпорадністю від невміння відчувати цінність не кожної хвилини, навіть години, а бодай днів, тижнів, місяців. Але наші конкуренти, як і наша ґрупа, цінували час, достеменно знаючи, що ніщо ніколи не було поділено врівень між людьми за всю довгу історії еволюційного розвитку: ані час, ані гроші, ані їдло. Бракувало кожному, хто це розумів. Комусь від того було зле, а комусь байдуже, але злих чомусь було завше набагато більше, тому й зчинялися під чистими небесами чи дуелі між найближчими друзями, чи криваві війни між братніми народами, а то й всі разом кидалися на когось одного, багатшого, аби забрати його майно збройно і поділити чесно між переможцями. Хіба коли-небудь були задоволені союзники після “чесного” поділу завойованого багатства?..
Багато товклося на тих паркових алеях різноманітного люду, коли Сірий прийшов туди заздалегідь і всівся біля визначеного місця зустрічі Хакера з представником наших конкурентів, невимушено ховаючись від перехожих розгорнутою ґазетою, влашьувався на довгій лаві, поруч із трьома бабусями, котрі одвічно тут вигулювали своїх онуків, і не просто гаяли час, а вели між собою такі ж давні, як і вони самі, одвічні

читати