Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

здіймати гармидер на всю мою маленьку хатину – мою фортецю свободи. А таки, будь що – свободи, моєї Свободи, дідько їх усіх забери!
2.
Я вже не кілька день, а на протязі багатьох тижнів, а тепер можна про це сказати відверто, що не просто відчував чи здогадувався, і навіть нудився очікуванням оцього злого нападу на мене якоїсь гидотної потвори з тих, які вешталися моєю, колись насправді тихою, оселею. А коли на відверто, то я таки знав напевне, що, ось-ось, і воно має статися. Був певен, що на те йшло, бо мав для того всі підстави нервуватися: за мною пильно стежать, мене пантрують, мене щомиті розглядають і не лише вивчають загальний вираз мого обличчя, а й кожного м’яза на ньому, силу примружування очей, частоту тремтіння губ, досліджують вигини всіх зморшок і навіть не виголену щетину в них. Вони водночас підслуховують кожне моє слово, насамперед тоді, коли я починаю довгі й нудні, як на мене, вечірні теревені сам-на-сам. Вони цікавляться не лише моїми самотніми балачками, але навіть моїми тихими зітханнями чи гіркуватими схлипами співчуття до себе посеред тривожного сну. Я зовсім інколи можу лише потішитися тим, що відчуваю десь поруч зловтішно їхню безпорадність, як вони намарно намагаються розшифрувати якісь таємниці у відтінках рипу старовинного шкіряного фотеля, коли я глибоко всідаюся до нього і хочу відпочити від свого неробства і своїх думок. Просто відпочити і забутися від них усіх на якийсь, хоч і зовсім коротенький, час, але старі пружини випинаються з-під протертої шкіри прадавнього теляти і боляче торкаються вже моєї живої шкіри. Шпигають настільки дошкульно, що я починаю шукати зручнішої пози, від чого риплять одразу і пружини, і з’єднання всіх деталей старого крісла, і мої старі суглоби. І мені почувається тоді смішно і гіркотно водночас, але я не можу збагнути достеменно, чого більше в моїх почуттях до себе і до своїх гостей. І над ким більше мені треба позбиткуватися – над собою, чи над непроханими спостерігачами моєї самоти. А кому могла заважати чужа самота?
Коли і кому, і де у світі?...
Бридке відчуття нахабного стороннього втручання постійно не полишало мене, а найбільше я потерпав останнім часом з того, що ніяк не міг зрозуміти, чому вони чіпляються саме до мене, до пересічного і незграбного персонажа власних фантазій. Просто бавляться зі мною, не торкаючись за мене, не знайомлячись зі мною, як мали б зробити будь-які гості, навіть оті, які завітали непроханими, неочікуваними. Вони могли б, якби схотіли насправді, познайомитися зі мною багато ближче, для цього не треба було долати перешкод, витрачати багато зусиль – лише уважніше прислухатися до моїх думок, які не були таємницею ані для кого, бо я з ними ділився доволі часто вголос сам-на-сам. І вони мали б це зробити у першу чергу, зробити і зрозуміти, зрозуміти і відчепитися від мене одразу і назовсім. Так, ні. Сто разів ні – не дають вони мені спокою ані вдень, ані посеред ночі. От, і сьогодні. Чи вчора?...
І не було мені де сховатися від тих невидимих мною, може й зовсім віртуальних, але доста нахабних мікрофонів та прихованих об’єктивів, не міг позбутися неприємного відчуття їхньої невідчепної присутності навіть тоді, коли спускався до свого погрібця, бо ж мені гадалося спочатку, що надійнішого місця для схованки від стороннього споглядання і підслуховування не знайти в моєму домі. Невже їм було б настільки важливим знати, як я кожного разу розглядаю свої скарби, аби взяти з них до рук якусь конкретну важку пляшку, як обираю собі щораз напарника і співрозмовника з полиць, запорошених густо пилюгою не з одного десятка років. Я намагався не виходити з пляшками на поверхню, всідався там же на якогось ящика, де вже не було жодного повного штофа чи шкалика серед старих, колись золотавих і пружних, стружок зі ще давніших дерев. Усідався, покректуючи в унісон тихому рипу своїх суглобів, намагаючись відчути теплінь старого дерева, але жовті завитки потьмяніли за багато років до щільного сірого кольору і пахтіли не деревом, а бозна чим іншим і суто підвальним. Хоча в цьому приміщенні всі часи нормально працювала вентиляційна система, підтримувалася постійна температура і вологість, але перебігу днів і років було на те просто начхати – час робив своє чорне діло, руйнуючи поволі давнє і приємне чи дивнє і приємне, навіть доста потрібне руйнує без жалю...
В моєму погрібці справді була надійна схованка для моїх пляшок від реальних злодіїв, був надійний прихисток від тепла і холоду для будь-яких тендітних скарбів, міг бути справжній переховок і притулок для будь-кого, але не для мене. Якогось ранку чи вечора я те нарешті зрозумів і вже не намагався пручатися аж до сьогодні. Чи до вчора? Хоча й було неприємно кожного разу, коли я ще не встигав до кінця зітерти м’якою фланелькою з округлого тіла пляшки весь порох десятиліть, а на мене з неї вже дивилися чиїсь нахабні очі. І, певна річ, вони зовсім не були подібними до моїх – химерно витягнуті, насмішкуваті, трохи збуджені, немов з легкого переляку, а водночас і

Останні події

11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus


Партнери