Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити
« 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 »

враз і припинив, бо не побачив сенсу залучати до своїх давніх проблем самого дідька, тобто – когось зовсім стороннього до моєї особи. Не знаю, наскільки я правий в такому рішенні. Особливо в тій частині, що дідько для мене, як і всіляка інша потойбічна чортівня, може й насправді бути зовсім стороннім явищем. Але ж, є й інші підстави вважати той заклик до пекельника некоректним, насамперед – його заключна частина, бо хіба може щось існувати далі за володіннями того самого дідька, якого я пом’янув щойно, як і годиться праведній людині, лише з малої літери, без найменшої поваги. Про нього досить часто згадують пересічні люди невідомо для чого і без ніякої слушної нагоди, хоча жоден із живих його ніколи не міг побачити на власні очі. І жоден із них не може бути певним на всі сто, що всі його прикрощі пороблені кимось, а не його власними похибками чи звичайною дурістю. Те, про що розповідають у своїх чарівних казках бабусі своїм онукам, або вигадують задля шматка хлібу нужденні творці в містичних баєчках для дітей і в кривавих фантазіях для дорослих, є лишень зрідка дотепними побрехеньками. І зовсім зрідка – хоч би трохи близькими до правдоподібности...
І скільки може бути щирої правди чи великої брехні в тих міркуваннях, я міг переконатися й сам, навіть на власні очі, але моя недавня дивна пригода згадується мені зовсім пошматованими уривками, в нечітких сільветках химерних видінь на не зовсім тверезі очі. Нині мені навіть інколи здається, коли мимоволі вертаюся до тих подій, що і не було тоді насправді ніяких чітких видінь, бо ж більше мені пам’ятаються лише дивні хрипи, начебто вони лунали довкола мене з якоїсь заяложеної платівки з часів доісторичного грамофону – самі рипи, як легенькі натяки на давнє існування в живій природі звуків...
Отож, спочатку, саме так здається мені на сьогодні, я аж надто зрадів, що і до мене нарешті дійшла черга нахабних провокацій дивовижами. Хоча химерні пригоди зі мною відбулися лише тепер, але, на мій сором, важко мені було пізніше пригадати точніше, коли саме. Наче і вчора. А цілком може бути, що і позавчора все відбулося, або й ще раніше, а я просто тоді не помітив, чи не зрозумів і лише дещо згадав сьогодні. Але ж справа зовсім не в тім, коли воно вже вибухнуло насправді чи відколи тільки почало дозрівати, аби потім отак нагло заявити про себе. Чому нагло, якщо мучуся згадати, коли? А таки нагло, бо зараз всілякі запитання постають в мені самому і звертаються саме до мене, змушують вертати чи до дива, чи до побутової пригоди без великої травми на тілі. А чи було якось зачеплено чи навіть зранено душу, то лише вона може знати, а мені зась, бо вона ніколи не поділиться зі мною правдою. Так, може, болітиме іноді на погоду, на негоду, на сум, на журу. І той біль всяко різно торкатиметься мого тіла...
А скільки ж ото часу дурно сточилося за водою, залетіло за вітрами, поки я насмілився більш рішуче розібратися зі своїми перестрахами, яких накопичилося досить забагато, як на одну людину, хоча й трохи менше, ніж набігло за цей час відсотків на моєму скромному банківському рахунку. Може, хтось і знає скільки саме, лише не я сам, бо мені вже й не згадати ніколи, коли оті зляки-переляки розпочинали з’являтися в гості до мене, спочатку мовби ненароком, якби просто забігали на мить привітатися й зовсім мимохіть, бо ж було їм по дорозі. Без зайвого нахабства, хоча і без особливих запросин. Але ж потім вони стали такими вже стервотними, що постійно вибивали мене з колії на узбочини, хоча спочатку і намагалися вдаватися мені хоч трохи лагідними. Проте згодом настільки призвичаїлися до мене, що оселилися назовсім, навіть перетворилися на справжніх господарів моєї домівки. Нахабні новітні господарі, якими я почав страхопудитися все більше і більше, бо вже не міг їх вкоськати і виставити за поріг колись свого дому ніяким робом...
І ставало мені зовсім незатишно ще й від того, що я так і не міг ніколи пригадати, хоча й намагався час від часу зосередитися на тім, коли і з якого приводу, з якої такої притичини пообсідали мене з усіх боків різні примари, від яких аж променять чорним мерехтливим сяйвом постійні глузи, кпини і, останнім часом, навіть зневага? Хоча нікого з них до сьогодні мені не доводилося бачити на тверезі очі, але я почав із часом відчувати їх навіть найменш чутливою клітинкою власного тіла, бо ж вони обсідали мене з кожним днем все щільніше і щільніше. Обсідали і обсідали, аж поки не зімкнулися тісним колом довкола моєї свідомости й так дужо, що я був змушений взятися за вирішення багатьох проблем із усіма моїми гостями-господарями. Забаглося мені все зробити так, аби одразу й назовсім позбавитися надокучливих і доста обридлих гостей, головне, що зовсім непроханих ні на які родинні фестини чи на загальнодержавні свята. Щоправда, жодної дати з родинних свят я давно не відзначав, а до держаних збайдужів ще з призабутого дитинства. Тим більш, не було в них ніякого приводу чи нагоди, я вже не кажу про якусь глибинну причину, приходити і колошкати,

« 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 »

Останні події

11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus


Партнери