Завантажити

Проминули без ранків літа...”,
...коли ми порозливали в мовчазній зажурі усього за три розливи кожну оголену пляшку. В зовсім мовчазній, бо не було довкола ніяких прапорів, меґафонів, багатотисячного віча. Ми зібралися лише втрьох на самім початку вмираючого бульвару, де вже не було його вбивць – вони нещодавно подалися трохи далі закінчувати свою буденну роботу. А ми ділили нарівно по хрустких пластянках просто неба на імпровізованому столику – на одному з безлічі свіжих пнів. Вони були ще трохи вологими, бо ж коріння отак скоро не вмирає, хоча стовбури вже відвезли розтяти на дошки чи скоріше на дрова, бо каштани були і насправді старими і хворими. А той круглий столик із пня був іще припорошений білою свіжою тирсою від недавньої роботи механічних пил на колишній каштановій алеї колишнього бульвару, що здавен поділяв правобережну частину нашого Вічного міста майже на дві рівні половини. Пощезне в пам’яті городян і звичка називати цю широку вулицю бульваром, бо який то бульвар без жодного дерева!...
Мабуть, то колись, дехто з дітей наших, може, й згадає, як за їхньої давньої молодости росли на цій вулиці каштани старезні, могутні, звалася вона тоді просто бульваром, і здавалося тоді всім городянам, що і бульвар, і каштани посеред нього є одвічними і довічними, як саме Вічне місто...
Мабуть...






118

читати