
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
глиняні сторінки ще старіших записів, бо глина ніколи не горіла на тих пожежах, а навпаки – ставала міцнішою у вічних змаганнях із перебігом часів. Проте, під час відбудови міста після чергового розгрому, годилися гартовані сторінки з отих глиняних книжок для мурування стін житлових будинків упертих городян і навіть для церков і храмів різних конфесій. Лягали в мурування замість цеґли літописи предків. Шукай тепера ту пам`ять за лупленим тинком у стінах якогось давнього храму, котрий зберігся випадково під час недавньої руйнації старовини, коли останні завойовники нагло нищили наші старожитності, ховаючи від нас під руїнами предківський спадок і нашу самосвідомість, і давню пам’ять про самого Творця, начебто прихильного до Вічного міста за весь його невизначений вік...
Мабуть, щось і могло б цінного дійти до нас також з перґаментних найдавніших рукописів, але ж як воно могло подолати часові загати через оті постійні пожежі? А хіба можуть відтворити цілісну картину давніх часів малі уривки з деяких інкунабул, котрі, хоч і не зотліли до новітніших часів, але ж були спотворені редакційними правками ворожими “науковцями” або й своїми “патріотичними” переписувачами. Зганьблена і причавлена забуттям сива давність, на тлі якої оцей каштановий бульвар теж прийшов до нинішніх городян неначе з того самого мороку праісторії Вічного міста. Проте він міг здаватися вічним тільки для того з нас, хто побачив його у своєму дитинстві саме таким, яким він виглядає сьогодні. Йдеться про тих колишніх дітей, яким уже вкрила голову сліпуча сивина від довгих пережитих років, а не від бачення на власні очі якоїсь страшної трагедії. Хоча, що є цілком справедливим, кожна трагедія, якщо вона вже сталася, має бути страшною, але тільки для очевидців – іншими вона завше сприймається за читання веселих перегонів між поганими й гарними хлопцями, де стріляють, як на кіношних екранах, лише холостими набоями і тому тече струмками червона фарба чи томатний сік замість живої людської крови. Але ж і наш бульвар, котрий, як будь-яка жива істота на цій планеті, попри все, мав колись конкретного дня народження і своїх батьків, а колись, цілком можливо, що й нашому поколінню доведеться побачити і зронити скорботну сльозину, коли нагально постане проблема природнього вмирання всіх тих багатовікових каштанів. Але ж хто загадує собі чи своєму ближньому й меншу біду наперед? Вона ж має прийти колись згодом і зовсім несподівано впасти на наші голови, на те вона і зветься бідою. Краще просто сподіватися на те, що ніколи її не станеться, бо людське життя надто коротке, аби засмучувати його тим, чого може й не бути. А що є зовсім певним, то для нас – нині сущих, зовсім не повинно бути ніякої біди-горя саме сьогодні. Одначе не всі в нашому місті так вважають, тому і ми із братчиками стрілися на бульварі цього дня не тільки погомоніти між собою “на трьох”, згадуючи свої літа молодії, але й трохи відчути себе справді причетними до прояву всенародного праведного гніву, що скинувся на захист передчасної смерти вічного бульвару...
Мабуть, що перші підмурки первоміста закладали такі далекі наші прародичі, пам’ять про котрих здолала щільні часові загати лише дивовижними леґендами, більш подібними до чарівних казок. Підмурки, стіни і мури городилися поспіль і руйнувалися також поміж віками не одне довге тисячоліття за існування нашого міста, тому і прозвали його колись, теж іще не за нашої пам`яти, давно пощезлі абориґени цих, забудованих нині щільно кам`яницями, пагорбів разом із зеленими, поки що, розлогими яругами – Вічним. І заступала ця назва міста будь-які постійні перейменування його тимчасовими зайдами. Збереглися з невідомих прадавніх часів до сьогодення деякі чудернацькі назви, навіть у самісінькому центрі, вулиць та куточків міста. Шкода, що ті назви мало що можуть повідати їхнім сучасним мешканцям, бо ж навіть найактивніші городяни знають занадто мало із проминулої колись юности, про дитинство наразі не йдеться, власного поліса. І дитинство, і юність, і навіть велич нашого міста - все проминуло ще за сивої прадавнини, хоча кожне нове покоління його городян щиро мріє, що воно бере участь у створенні все більшої величности столичного граду не лише для себе, а й для прийдешніх нащадків...
Мабуть, саме з тої причини, що більша велич Вічного міста ще попереду, надто зрідка збираються городяни всі разом на захист якогось, дивом для них збереженого, на тиху згадку, крихкого залишку з часів первоміста. Так вже є нині, що над ними постійно виникає, бо ніщо не стоїть на місці, не тільки загроза, а нахабна реальність повного знищення чи брутального спотворення тимчасовими можновладцями. І жах бере, коли нищать не вороги, а свої з науковим обґрунтуванням.
Мабуть, і не постають всією громадою нині городяни проти повсякденного нахабства і наруги міською владою над вічністю, бо чиниться щось зле сьогодні й насправді не черговими завойовниками, а либонь своїми кревними провідниками, яких ми ж самі обираємо до влади за гарні гасла і щедрі обіцянки. Подібне
Останні події
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus