
Електронна бібліотека/Проза
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
що за давно проминулих часів наші пращури гонорово називали подібні людські фантазії високим мистецтвом. Всі ці відхилення від норми міжлюдських стосунків скінчилися ще до моєї юности, але з ними, як і з більш старими витворами ще можна при бажанні знайомитися у Центральному сховищі набутків людської цивілізації планети Земля. Можна і саме при великому бажанні, хоча мало хто з моїх знайомих змушував себе коли-небудь завітати туди хоча б для підтвердження, що він є представником людської раси, яка колись монопольно владарювала у своїй колисці та в підкорених світах. Панувала насправді самостійно, не радячись ні з ким. Дивно, що так могло бути, зважаючи на наявність різних збочень у вигляді різних галузок так званого мистецтва. Якось одного разу завітав до сховища, аби мати уяву про своїх дивних пращурів. Це сталося за багато сонячних циклів тому. Зі своїми враженнями я тоді не поділився ані з ким зі свого оточення, аби ж ніхто не став мене вважати збоченцем, духовним мутантом... Смішно чи боляче мені розмірковувати над тим? Нема у мене відповіді. Нема. Але чи є я сам? І чи була коли в мене душа? Якщо була, то коли вона відлетіла з мого тіла? Коли і куди? Чи вона ще в мені чи десь близенько від мене так само комплексує з приводу мого остаточного відключення від світла і темені?... А таки має бути щось таке призабуте у мені з нематеріяльного людського спадку, яке примушує мене згадувати про існування душі?
Має чи ні?...
МАБУТЬ...
(ця химерна реалія журно присвячується пам`яти всіх алей, скверів, парків і кожного окремого живого дерева, що були зухвало порубані з владного дозволу, чи без нього, не лише в моєму, колись найзеленішому на Землі, Вічному місті над Вічною рікою, але й в інших містах і містечках)
... княжу гору приземлено –
вже й не гора, а так –
смерковий сумний провал...
1. Мабуть, що ти, любий наш товаришу, наступного разу, якщо і зберемося колись разом у такому складі, вже не матимеш змоги бути чільним третім серед нас, бо ж доведеться тобі мовчки чекати на свою чергу до кількох вогняних крапель десь поруч, майже осторонь, як найбіднішому родичеві вичікувати нашої ласки. Так, саме так – будеш смиренно сподіватися на наше прощення десь поруч і навіть трохи осторонь, можливо, що та черга колись і дійде до тебе. Годі тобі вже займатися наразі чимось іншим, нехай і багато шляхетнішим. як на твою думку, коли ми вже зібралися сьогодні тільки для того, аби між собою “порозумітися” саме на трьох – на трьох прадавніх друзяк. Як то кажуть наші люди у таких випадках: – “Оскільки сто год не бачилися, то й не гріх взяти більше ста грамів на заспраглу душу”. Через цю поважну обставину, наш давній друже, ми не дозволимо тобі псувати позитив наших намірів...
Мабуть, якщо все і завжди має відбуватися лишень за певними правилами, тому тебе за таке нахабне порушення обов`язків чільного наливайка у нашій невеличкій кумпанії вже конче треба було б попросту негайно звільнити з високої посади, відправити додому і там замкнути насамоті й на кілька діб. А натомість, сам маєш зрозуміти, нам треба буде вже запрошувати на провідного третього когось іншого, більш уважного. Ми так уже давно б і зробили, але ж руку міняти не можна під час уже розпочатої процедури, а вона найбільше потребує додержання неписаних приписів серед всіляких інших людських громадських дійств. Нічого з того вже не переробиш, якщо ми – старі наївняки, отак нерозважливо поклалися на твою давнішу вправність, знану й не забуту з часів нашої молодости. Тож нехай (колись і якось) нас покарає сам Всевишній за те, що ми зовсім нерозсудливо, немов стерялися розуму, довірили керувати такою відповідальною процедурою саме тобі, наш давній друже. А колись ти дійсно знав свою справу на досить пристойному рівні, бо те не стерлося з нашої смеркової пам`яти за ті довгі роки, коли ми навіть не мали можливости із тобою листуватися, не те, що бачитися наживо, але ж, ось, наразі між нами:
“... оголена пляшка серед вечірнього смутку, як роздягнута правда про минулі без ранків літа...”.
Мабуть, ми стільки не бачилися із тобою, старий друже, стільки натерпілися останнім часом без тебе у безкінечній боротьбі із собі подібними представниками вимираючої на наших теренах людської популяції, званою колись корінним автохтонним народом, тому є про що погомоніти, навіть високим штилем колишніх спудеїв, дотичних за давніх часів до філософії, риторики та поетики, але нині вони добре підтоптані непростим життям. Жорстоким аж до гіркотного болю в охлялих душах. А те, що вони (не душі, а їхні фізичні оболонки) вже злегка напідпитку, то така сьогоденна несуттєва дрібниця, яка не те, що може пошкодити, але й посприяє нашим відвертим балачкам. Але ж ти знову десь поза нами, друзяко, хоч і не тілом, а...
Мабуть, вже наспіла та слушна хвилина, коли треба було б і сльозину зронити в жалобі до самих себе, а ти постійно відлітаєш од нас зі своїми прихованими думками занадто далеко, десь за уявні розхристані хмари, яких цього літа давненько ніхто не бачив над нашим Вічним
Останні події
- 18.04.2025|12:57Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
- 14.04.2025|10:25Помер Маріо Варгас Льоса
- 12.04.2025|09:00IBBY оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2025 року у категорії «IBBY: колекція книжок для молодих людей з інвалідностями»
- 06.04.2025|20:35Збагнути «незбагненну незбагнеж»
- 05.04.2025|10:06Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
- 05.04.2025|10:01Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
- 05.04.2025|09:56Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію
- 30.03.2025|10:014 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
- 30.03.2025|09:50У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая
- 20.03.2025|10:47В Ужгороді представили книжку про відомого закарпатського ченця-василіянина Павла Мадяра