Завантажити

аукціонах, але ж мені не були потрібні ані слава, ані великі гроші. Я чесно доживав свого віку саме так, як мені було до вподоби без ніяких особливих збочень, якими все більше і більше втішається пристаркувата популяція гомо сапієнс, це я знав ще з тих часів, коли знічев’я брав до рук будь-який часопис, слухав радіо чи навіть вмикав телевізор...
Справді, Бог мені міг би бути свідком у тому слові, що я не був ніколи скнарою, загребою чи жмикрутом. Проте, цього разу мені зробилося край неприємно, що ВОНО жодного разу не озвалося, не підкинуло й подумки жодного слова підтримки начебто спільної акції – ані “будьмо”, ані “прозіт”, ані “кам бей”, ані “чін-чін”, ані геть нічого з інших всесвітньо відомих слів вселюдського взаправду інтернаціонального братання за чарчиною, склянкою, кухлем чи, а було таке зі мною колись, піалою. Про пити з горла вже й не згадую...
А чарки почали спорожнювати вже пляшку за пляшкою надто стрімко, хоча спочатку не було в мене найменшого подиву, бо ж причащалися все-таки вдвох. Не було спочатку, але він просто не встиг виникнути за короткий час, бо згодом кволий паросток подиву приглушили воднораз гнів і образа, і ще кілька інших, але також майже тваринних, почуттів, у яких не встиг розібратися тоді, або попросту не можу ніяк пригадати сьогодні...
Отже, коли ми з невідомим партнером майже прикінчили з превеликим успіхом у повній безмовности четверту сулію з моїх скарбів, мені справді здалося, що далі терпіти вже не стачатиме мені ніяких людських сил, бо збоку на мене ХТОСЬ уже давно вперся хижим поглядом, глузливим і гострішим за шпагу дуелянта. Я зрозумів, що далі мої гальма не витримають без ніякого сумніву, і почав поволі повертати обважнілу голову з великими зусиллями, бо вона вже не зовсім підкорялася моїм наказам. Не слухалася. Ставала не підвладною не так мисляча її частина, як механічні складові пристрої для повсякденного руху – м’язи, шийні хребці та інші деталі втомленої системи мого тіла. Я начебто зовсім повільно повернувся і враз закляк, здивовано втупився у протилежну стіну – в ній несподівано був з’явився величезний отвір, за ним кімната, в якій на певній відстані за столиком, подібним до мого, сидів ХТОСЬ і з великим зацікавленням навзаєм розглядав мене...
Сталося! Я нарешті зміг побачити хоч когось одненького з тих нахабних вар’ятів, які давно мене пообсідали з усіх боків, але ще жодного разу не поставали переді мною наживо! Ми навіть стрілися на якусь мить очима з тим незнайомцем... Я для чогось, бо ще не мав найменшого наміру до агресії, взяв до рук майже порожню пляшку і повільно підвівся зі свого стільця. ВІН зробив навзаєм те саме і теж без ніякого поспіху, хоча, так мені здалося, що трохи рішучише. Тоді я підійшов до того раптового пролому в стіні з мого краю, а ВІН, ледь похитуючись, наблизився зі свого. Ми поглянули одне одному в очі з недовірою чи запитально, проте не стали на щось чекати, а водночас швиденько розмахнулися пляшками. І вони із шаленим брязкотом стрілися над нашими головами, задзвеніли, просипалися дрібними скалками, яскраво-червоними від густого вина. Від такого дзвінкого передзвону світло вгасло – довкола запанувала одразу густа темінь, густіша за випитий червоний напій, за згусток десятків років його визрівання...
4.
Невідомо якого дня, але він запам’ятався мені просто яскраво сонячним і невимовно тихим ранком, я прокинувся чомусь на голій підлозі своєї вітальні. Було в моїй домівці зовсім тихо і надто журно, я довго не міг зрозуміти, хоча б приблизно, котра була година і наскільки добре я зумів цієї ночі виспатися...
Був надто яскравий і надто тихий ранок. А в моїй запаскудженій голові боляче гуло притишене відлуння з чужих теревенів. Чужа, ледь-ледь чутна, балаканина була начебто схожою на доброзичливі суперечки щодо доцільности спільного розв’язання ворогуючими сторонами якихось застарілих проблем людської цивілізації. Тьху на мене, ледь вимовив замудре речення, аж трохи спітнів, хоча все тіло відчутно страждало від суворого жорсткого сушняка. Проте я спромігся зібрати до купи залишки життєвих сил і деякий час все-таки намагався порозумітися з невідомими голосами, аби хоч трохи утямити про що йдеться в тих балачках. Намарними чи не зовсім були мої бажання втрутитися до них зі своїми досить мудрими пропозиціями, хоч і не знав з якими саме і про що, не встиг дізнатися, бо невдовзі покинув усі свої спроби...
Облишив не тому, що зрозумів марність мого втручання чи вже викінчилися мої сили, а тому, що потім мої думки перемкнуло на іншу, більш нагальну для мене, проблему. Я ніяк не міг збагнути, з якої такої дурної притичини моє тіло сьогодні вранці не виніжується в м’якому ліжку на хрустких простирадлах, що давно перетворилося на приємну звичку. Ще більше мене дивувало, бо ж не знаходив тому правдоподібних пояснень, чому довкола мого потолоченого тіла насіялося й мерехтить під сонячними променями безліч сріблястих скалок розбитого КИМОСЬ старовинного свічада. Щось штрикнуло у самісінькім серці – біль

читати