Завантажити

зрозуміти, в якому світі він є нині. Я звіддавна вважаю себе щирим українським патріотом, але ніколи не був ідеалістом, завжди намагався тверезо оцінювати довколишню ситуацію. Може бути, що саме через те і втік колись з України подалі, аби приборкати своє палке бажання постати на відверту безкомпромісну боротьбу за здійснення власних мрій. Страшний був тоді час, про який згодом написав покаянно: і ми, до кривди не охочі, брехали вдень, молилися вночі. Нині мені здається, що багато-хто й сьогодні продовжує брехати навіть уночі й собі самому замість проказувати молитви. А вранці закликає провести референдум під дивним гаслом “Геть від Европи!”. Як то? Збудувати залізну завісу до неба чи прокопати рова ширше за Ла-Манш? Але ж Британія з Ірландією теж в Европейському союзі та НАТО, до якого, до речі, прийняли вже п’ять слов’янських країн і ще кілька готуються отримати запрошення на підготовку до вступу. Йдеться про народи саме слов’янські, а частина з них навіть є православними християнами, значно давнішими від Російського Патріархату! Це варто нагадати для тих, хто так голосно агітує українців за слов’янський союз. Чим є гіршими наші західні й південні брати? Тим, що не мріють панувати на іншими братами? Чи з тої провини, що живуть заможніше від нас?
А чому не замислитися над таким варіянтом? У колишній Австро-Угорській імперії слов’янській відсоток був дещо вищим ніж у сусідній Російській імперії. І за австріяк прав було у слов’янських народів для свого розвитку набагато більше. Особливо після революції 1848 року, коли стрімко почали розвиватися демократичні засади у великій строкатій державі. Я зовсім не ідеалізую ті часи, бо будь-яка імперія може існувати у своїй сутності лише як в’язниця народів, але навів приклад значно демократичішого “життя за цісаря” на противагу від чорносотенного “життя за царя”. Навів для того, аби поділитися неприємною й для себе власною думкою щодо спотвореного розуміння у нашому середовищі европейських цінностей, насамперед – демократії, без того чи навряд можна мріяти про якесь єднання з Европою. Нехай і не юридично, а хоча б за рівнем життя! А як ми розуміємо демократію? Сміх та й годі! Пригадується мені епізод з одного з недавніх з’їздів Спілки письменників, коли до мікрофонів у залі підійшло двоє однодумців, обоє були трохи напідпитку, та зуміли наполягли проголосувати за якусь їхню резолюцію. Діставши при голосуванні лише два свої голоси, заволали на всю мікрофонну потужність: - “Де ж демократія, колеґі!”. Нічого дивного тут нема, бо майже так само продовжують відбуватися з’їзди багатьох українських партій, коли не переобрані керівники волають: - “Хто лишився за мене, вперед – створимо нашу нову демократичнішу партію, бо “так звана більшість” не розуміє елементарних засад демократії!” А в парламенті чи в місцвих радах теж зчиняються постійно подібні приключки, коли меншість вимагає від більшости “бути демократичною” і голосувати за резолюцію меншости, бо вона заблокує трибуну чи взагалі не буде з’являтися на засідання.
Знову таки, я зовсім не хочу ідеалізувати Захід, бо там купа проблем, які ще треба вирішувати. І я повторюся, що не закликаю туди бігти, бо, бачте, ось маленька Латвія, що за територією лише удвічі перевищує Київську область, а за населенням менше Києва, отримує від Европейського союзу на модернізацію мережі автомобільних доріг більше, ніж спроможна виділити зі свого бюджету вся Україна. Я мрію лише про мінімум, що ми зможемо критичніше ставитися до самих себе і до своїх опонентів у будь-яких питаннях, намагаючись збудувати у самих себе справді демократичну Державу з таким добробутом для її громадян, що багата й сита Европа захоче єднатися з нами. А поки що багатьом нашим можновладцям і деяким, насамперед – екстремістським маргінальним партіям, не до вподоби і наша незалежність, і наша присутність у деяких загальноевропейських структурах. Варто лише сказати, що Европейський суд найбільше від усіх країн Европи нині розглядає скарги українських громадян, бо наші судді чи мало освічені, чи заполітизовані, чи попросту – надто корумповані.
Заповзяті мрійники можуть інколи вистояти на засніженому Майдані цілий місяць за свої права, але потім на м’яких диванах у теплі своєї хати дивитися сльозогінні серіяли і мріяти, що хтось за них буде турбуватися за відстояні на Майдані права. Ні, знову на кухнях і на базарах більшість (яка ж переважаюча більшість!) буде гудити “їх”, тобто геть усіх причетних до влади, до політики, до великого бізнесу, що “вони” не хочуть розуміти “нас”. Я не закликаю до бунтів і повстань, я просто мрію, що в моїй Державі вже підростає і готується перебрати на себе владу зовсім нове покоління, яке не було виховане на постулатах “гуманіста” М. Ґорькоґо – “хто не з нами, той ворог, а ворог, що не скоряється, має бути знищений”. Нове покоління, яке не просто мріє жити десь на Заході, як показують соціологічні опитування, а спроможеться без гасел і повстань підтягти життя своїх співвітчизників до західних стандартів. Нове покоління

читати