
Електронна бібліотека/Публіцистика
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
муляє бажання слави. Хто або що стоїть за цими процесами, які з болем у серці назвав дебілізацією народу, перетворенням його на сіру мурашву, яка має лише вкалувати задля попоїсти та якось зодягтися? Багато що з наведеного мною дає значні прибутки авторам і виконавцям сірого, хоч і розфарбованого досить яскраво, мотлоху, так само чи трохи менше, як і виробникам та розповсюджувачам наркотичного зілля, бо вони разом працюють в одному напрямку – аби їхні зусилля ще стрімкіше стимулювали процеси вимивання з людських мізків залишків розуму, здатности до тверезого мислення та оцінки своїх чи сторонніх дій. Але ж не все так однозначно, бо дещо з наведеного переліку зомбування пересічної людини просто суперечить здоровому глуздові, навіть елементарним бізнесовим законам, бо вимагає значних капітальних вкладень, набагато більших, ніж витрачається на справжню культуру – йдеться в даному разі про Україну. Хто може бути настільки зацікавленим у дебілізації народів, що навіть щедро фінансує деґрадаційні процеси, які мають перетворити народи на населення, на популяцію одного з підвидів ссавців на колись зеленій планеті? Невже мають під собою якесь близьке до правди підґрунтя ті кінострічки, здебільшого американські жахливі фентезі, в яких автори лякають чи просто знайомлять глядачів у різних країнах, що нікуди вже не дітися “гомо сапієнсам”, бо хочуть таким чином підкорити чи й зовсім знищити нинішню людську цивілізацію підступні й кровозажерливі прибульці з далеких невідомих ґалактик, або з інших часових чи просторових вимірів? Невже так воно може бути насправді? І що, такі стрічки теж фінансують якісь кіборґі – аґенти злющих кровожерних гуманоїдів, аби залякати людство до зламу здатности на опір? Мабуть, лишень частково, бо в більшости тих кіношних фентезі все-таки перемагають люди. Їх лишається після перемоги багато менше, але ж вони готові розпочати знову спробу створити ідеальне, на розуміння авторів тих стрічок, суспільство.
Вочевидь, що я надто згущую фарби настільки, що вони зливаються до суцільного чорного кольору, до того стану, що все довкілля зникає мов тіні посеред безмісячної і беззоряної ночі. Що й не варто чекати світання. А може ні? Так чи не так, але треба не лише посперечатися з причин мого (і далеко не мого одного!) песимізму, то не штука, бо розвелося песимістів і любителів задавати складні й простенькі, але всуціль болючі, запитання не лише співпляшникам, але геть усім поспіль від самого Президента до депутата сільради, а й спробувати щось робити. Ніяка справа не рушає з місця, поки її не починають рушати. Чим важча брила, тим більше сили треба докласти, аби її зрушити з місця. А більше сили може бути, якщо об’єднається більше людей...
Погано у всьому світі, скрізь – чи в голодних країнах, де люди масово вмирають від нестачі харчів, як і в тих багатих державах, де репають громадяни вже від переїдання. Деґрадують водночас різні народи і від злиднів, і від надлишку розкошів, але в усіх кінцях, по всіх закутках нашого спільного дому – планети Земля. Скрізь, хоча мені більше болить своє у своїм закутку...
Найбільше сьогоденна ситуація вимагає рішучих дій від кожного, волає до створення єдиного фронту для інтелектуального виживання народу. І щось почати робити більш реального ніж красиві балачки, навіть йдучи на протистояння з найріднішою владою, рідними скоробогатьками чи з отими ймовірними “аґентами прибульців”, які так переконливо вмовляють краян знедавна знову незалежної Держави, що головнішим чинником для виживання народу є дешева ковбаса ніж його мова та його пісня, чи взагалі все те, що колись складало саме поняття культури народу, що й досі має вирізняти один народ від іншого. Нема своєї мови, своєї культури – нема народу. То кому ж заважають народи та їх культури? Трапився колись у недавній історії ревний захисник лише свого народу і лише свого вчення “вірного, бо правильного”, абсолютно реальний і відомий діяч, який, зачувши слово культура, хапався за пістоля. Його засудили люди та історія, тому в нашому сьогоденні невідома сила діє багато підступніше і надто широким фронтом... І не лише в одній країні, а на всіх часових смугах планети...
Може, я й насправді навигадував чи нависмикував з повсякдення забагато жахів і недоречностей? Може, ми ще не чекаємо приречено кінця нашого світу від всеохопного потопу сірятини на верхівці охололого димаря, а десь іще розкошуємо життєрадісні на своєму горищі, і нам байдуже, що чужа (вже наша) повінь залляла не лише батьківське подвір’я, але й будинок під саму стелю? Хто мене переконає в протилежному? І чим урешті-решт можна заспокоїти збентежену теперішнім станом і рівнем культури людину? Може, тим, що є чималий гурт однодумців, які знають, що і як робити? Але ж вони майже кожен лише сам по собі у своїй самотній гордині чи у зовсім вузькому колі однодумців зі своїми відмінними гіркотними висновками і думками від спостережень розбрату між краянами аж до кривавої боротьби. І величну молитву “Боже, нам єдність подай!” співає кожен сам
Останні події
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus