Завантажити

енкаведистами за сприяння тих же доморослих яструбків. А Соня себе поважала, не водилася з будьким, якщо вже вибирала для флірту потрібний typage, то вартий уваги. Щоправда, кілька разів таки повелася через нестримну хіть на ловеласах, була з одним, потім ще з другим з тамтешніх фертиків у фешенебельному ресторані, навіть пила на br?derschaft, але в ліжку від жодного не відчула справжнього кайфу. „Мабуть, тут не те підсоння… Відсутній temperament… Одне слово, вайло…” – зробила потому для себе висновок, і раптом спав на думку відомий письменникльвів’янин і в його ж особі піхвостраждалецьгерой з його ж твору „Венера в хутрах”. Усі тут чоловіки, виявляється, споконвіку позбавлені мужнього. Хоча ні, був один вартий уваги – вогненний Іван з доволі відомим у світі прізвищем. Власне завдяки тому прізвищу, точніше Фр?нко – її батьки (тато австрійський під­даний, мати напівкаталонка) й опинилися не з своєї волі в Москві.
Поліглот, Соня з цікавості до творчості Івана Франка взяла кілька уроків з української мови й в оригіналі прочитала його „Зів’яле листя”, „Перехресні стежки”, кілька оповідань з бориславського циклу. „Та він чудовий лірик, убачливий і тонкий оповідач а, – глузливо хмикнула, – для ревних юдофілів – страшенний антисеміт”, – визначила для себе рівень та світогляд письменника.
Спудей Бляк міг годинами її слухати в тіснуватій „кавалєрці”, бо в просторих авдиторіях переважно не дуже освічені й обережні викладачі з високих кафедр рідко коли розповідати щось цікаве на парах, здебільшого торочили (водночас слинили палець, перегортали конспект) завчені трафаретні агітки з виписаних талмудів соцреалізму. Та, зрозуміло, Сидір насамперед був потрібний їй як те гостре вістря меча, накачаний м’яз, неокульбачений огир у руках амазонки. Й вона ефектно позбавила отрока невинності, навчила відмінно триматися в сідлі на любовному ложі, ба, коли треба, зайвий раз не сікатися, над силу стримуватися в екстазі заради того, щоб його партнерка в блаженному пориві отримувала раз­пораз незрівнянну насолоду. Він раював на ній, під нею, збоку, раком, навстоячки, взагалі чортибатьказнаяк можна назвати ті хитромудро сплетені кренделі, що вони спотиньга виробляли.
Подеколи він притулявся до її пишних грудей, тремтливими губами намацував пругкий пуп’яшок з дрібнесенько поцвяшкованим рум’яним околишком і млосно цицяв, як немовля. Соня не мала дітей, то відразу не могла збагнути таку, сказати б, несусвітну пристрасть майже дорослого чоловіка до жіночої (материнської) цицьки. Та й не мала від того ніякого задоволення, скоріше навпаки, сприймала Сидорцеву слабкість як інстинкт молодого гризуна, якому все ’дно кого й що гризти, головне – безупинно працювати зубами. Хоч, малопомалу самій закортіло відчути заманливий смак пипки, та позаяк у Сидорця сосочок, як той миршавенький прищик, припала в любощах спраглими устами до його роз’ятреної навершні уда й, ялозячи її по ледве мокрому піднебінню, збуджено по кілька разів упадала в раж. А ще їй не давала спокою вразлива жіноча цікавість хоча б на дещицю чим­небудь увійти самій у сплюснуту відтулину любка.
Й слушної миті таки полоскотала проникливо гарячим кінчиком язика його зібгане вічко. Він уперше відчув неповторну насолоду, значно тривалішу за оргазм, що годі передати словами, й відтак у перервах на любовному ложі підставляв їй до спраглого рота розпечатане джерело пристрастей. Таким чином обоє звідусіль розсотали один одному сув’язь плотських утіх.
Вони вже наловчилися й узяли були за правило, що перед тим, як він одягався й покидав до наступної зустрічі добре розпарену „кавалєрку”, Соня ставала рачки впоперек ліжка, виставляла вгору гейби надтяту величеньку грушу й він кінчиком гнучкого пужална довго водив по налитій лощеній шкірі, виписував незрозумілі знаки, милувався доволі зграбно складеним тілом, що спадисто з розкинутими руками впиралося зігнутою в три дуги головою об стіну, мов те животворяще розп’яття. Потому він з насолодою розминав тугим квачиком її вишнє денце, неквапом просував пензель в отвір палітри. Любка від гострого щему раз­пораз зненацька здригалася, мотала головою й протяжно видавала сласножалібні звуки. Тоді він цупкіше брав її за гладенькі „чепіги”, вдавав з себе плугатаря й поганяв лощені боки щораз завзятіше до обопільної знемоги. Йому в даному разі подобалося бути могутнім велетнем, їй, відповідно, невблаганною й покірною смиренністю. Сидір перегодом укмітив, що Соня, за вдачею сповнена гідності, в любощах не зважала на власну самоповагу, цілком позбувалася будьяких комплексів. Завзято й охоче віддавалася безсоромній і необмеженій хоті. Часто схилялася до збочення та мала тягу злягатися в найнепридатніших для того місцях.
Якось узяла його на фотосесію до віддаленого напівзруйнованого стародавнього замку. Доки вона з об’єктивом обходила з усіх боків важкодоступну пам’ятку Середньовіччя, молодий Бляк розважався на пощербленому війнами, негодою, черню й часом валу: милувався буйною зеленню підгір’я, тихоплинною хвилею мілкої річки,

читати