Завантажити

лагідно прозивала – „веселкові сліди пустотливого равлика”). Сього разу надто обачна й практична паня дала маху: потрапила цілком і повністю в спермозалежність… від специфічного наркотичного сім’я. Та – ще, її молочні залози почали виділяти невідьщо, точніше одна цицька – міцний первак, друга цілющий розсіл. І тепер Бляк частенько припадає до її неймовірних бурульок. Якщо раптом приспічить йому ковтнути оковитої, далеко не треба ходити, скрутиться ембріоном біля її налитих грудей і цмулить, ссе пипку донесхочу, потому, на похмілля, захлинається ненаситно запашним напоєм. Обоє раюють…
Несамохіть і вона трішки поточилась, того, тямку вудить. У пориві нестямного шалу як закричить на всю спальню:
– Любий синочку…
На що Сидорцьо щиро просяяв і лагідно мовив:
– Мамо… Матусю… Я хутко... вас зігрію, – взяв її ніжно на руки й переніс на білосніжний яскравосліпучий стіл. Несамовито розглядає плащаницю від п’ят до маківки, бере за гомілку та пристрасно каже:
– З’їм… І вип’ю до краплі… – розтулив навстіж жіночі принади. (Хоч насправді не він, а вона споживає його).
– Давай… Давай… – чутно зісподу передихом оха.
Бляк орудує справно, віддається цілком, не шкодує моці:
– Я ж не – трутень… – зарозуміло плямка губами допоки вона в transe смакує таїною причастя. – Насолоджуйся, діво, досхочу тілом і кров’ю моєю.
Лежить горілиць матка божа на покритій ворсом підлозі, раює в нестямі. Розгнуздане тіло ледве диха, склеплено блимнуть повіки, пишні груди розкидані в боки, раз­пораз надимаються, збуджують у Сидора невситиму хіть. А ноги, її розчахнуті блискавицею ноги, зригнуться зненацька в затяжному оргазмі й нишком урозтіч охляло замруть. Ондечки, глядь, блищить по її лощиному прузі ятриста крапулька, виблискує квапно до круглястих цямринок осі. Бляк напівлежма розвалився на м’якому куточку, одну ногу закинув на стіл, другу на бильце канапки, мов давній­прадавній художник розглядає знічев’я натуру. Й безліч думок зароїлось у його голові. Landschaft… Венера Botticelli… Пристрасть… Евеліна Петрівна… Ната… Соня Розенталь… Тіло… Кістяк… Душа… Лайно… Deodorant… Піт… Сльози… Запліднення й виношування плоду… Почуття… Власне все те, що нині вважається жінкою. Безумовно, не обійшлося тут і без натхнення та зухвальства експериментатора. Хоч Його відчайдушний дослід виявився й не дуже вдалий, зате протримався довгенько. „Одначе, нікуди не подінешся, таки доведеться, – замислено розмірковує Сидір, – запозичити звідти щонайкраще й перенести на своїх Йодликів­Мотликів. Адже я… я ніщо проти Бога. Нехай і створю за змістом і формою entourage, та нічим буде його оживити. Нуль… Уся заковика й полягає в недосяжності. Quod licet Jovi, non licet bovi2. Мда… Я задрібний для великих зрушень.
А Ната нестямно раює й нема їй ні до чого діла… Хіба що – заледве ввижається в маренні прогулянка в’язнів по тюремному дворику. Ніяк не второпа, чи то – чоловіки, чи жінки дрібцюють один за одним, намотують кола в тіснуватій утробі… Та раптом, як зойкне сердешна: „То ж Йодликів­Мотликів виношують бранці!” Похопилися обидвоє на ноги та мерщій горланить:
– Кукуріку! – тільки й чутно над розпанаханим Києвом…

--------------------------------------------------------------
1 Reinhard Tristan Eugen Heydrich – один з найлютіших нацистів, улюбленець Гітлера, начальник Головного управління імперської безпеки, що контролювало гестапо, кримінальну поліцію, розвідку й контррозвідку. Змалку його дражнили дітлахи „жидом”, і юнаком він вступив до нацистської організації, щоб у такий спосіб зректися свого національного походження. За що перегодом його помітив Гітлер...
Власне, шеф РСХА провів у січні 1942 року Ванзейську конференцію щодо остаточного вирішення «жидівського питання». Проте, як засвідчують очевидці, Гейдріхт ненавидів сам себе як жида. Якось, повернувшись додому напідпитку, раптом побачив своє відображення у дзеркалі, розгніваний, він двічі вистрелив у нього з пістолета, з криком: „Мерзенний юдо!”

2 Що дозволено Юпітеру, те не дозволено бикові.

читати