Завантажити

у творчості, так і навчанні, зірок з неба не хапав, перебивався з трійки на четвірку, вчащав до кінотеатру, сторонився гопкомпаній, дівчат і не мав жодного справжнього друга. Й одного весняного дня з ним сталося те, що відбувається з усіма його однолітками в молоді роки. Він уперше щиро закохався, та не просто закохався, а в старшу на років двадцять від себе жінку. Соню Розенталь – відомого фотографа в Союзі та інших країнах червоної ширки. Її запросив на пару викладач фотосправи поділитися з студентами своїми секретами творчості мисткині художньої світлини та репортера­фотокора. Коротка зачіска, налиті мокрі чорносливи грали п’янкими очима на доладному витонченому обличчі. Соня радше була схожа на світлу мулатку, ніж на сефардку з домішкою каталонської крові. Дотепно й фахово сипала перлами­реченнями, розповідала про те, що бачила й зафіксувала на плівці в Монголії, на Кубі, в колишній Югославії. Зворушений Бляк сидів на задній парті й не міг одірвати погляду від… чимось схожої на його матір любострастної жінки. В матні, відчув, заворушився поплавок, хвисьнув об рубчик, і щось тепле й глейке потекло між ногами… Збуджено й перелякано пообзирався тудисюди, та всі погляди його сусідів були звернуті вперед, до столу викладача, за яким навстоячки доповнювала жвавими жестами свою цікаву розповідь Соня Йонівна. Несподівано вона вловила його незвичний погляд з­поміж майже сотні очей, мерщій схопила з столу фотоапарат, навела й лунко клацнула:
– Вибачте, – наче зашарілася перед авдиторією, що вмах завертіла з цікавості головами в різні боки. – Typage… Во! – звела вгору палець.
Ніхто з студентів так і не здогадався, кого власне з них спіймав об’єктив відомої мисткині. Потому цілком випадково він і вона зустрілися в місті, стримано привіталися, і тут з карниза старого будинку як квацьне послід йому на голову, а їй на рукав безсоромних голуба з голубкою.
– Шкода, – спершу витерла хустинкою волосся розгубленого Сидора, потім себе дотепна Соня. – Такого знімка лишилася… – подали одне другому руку, познайомилися, й вона запросила на каву до найпершого пристойного генделя. Слово по слову з філіжанкою запашного напою та кількома краплями хмільного „Закарпатського” – потекла тепла й невимушена розмова. Він уперше віч­навіч розмовляв з жінкою, слухав так близько й вбирав її запаморочливі пахощі та ледве стримував руку, щоб не простягнути через стіл і накрити тендітну долоню. Сидорцьо потай нестерпно жадав її, а вона крадьки вдовольнялася молодечею хіттю… Наступного разу вони зустрілися в тій само кав’ярні, довго гомоніли, й відтак Соня після тривалого вмовляння дозволила, щоб її провів до старовинної кам’яниці неподалік площі Ринок, в якому винаймала однокімнатну „кавалєрку”. Затісне помешкання, як потім виявилося, аж ніяк не перешкоджає розвиватися буйній уяві та зчиняти гучну веремію в жагучих любощах.
Соня Розенталь – особлива тема. Народилася в Москві. Пізня дитина політемігрантів, які покинули країну після громадянської війни в Еспанії. На відміну від інших совків, мала набагато більше можливостей робити те, що хотілося власне їй. Вороже ставилася до капіталізму. Глибоко в душі зневажала КПСС, радянську владу й усю шизофренічну систему пролетарського мислення, та status доньки політемігрантів вимагав від неї шанобливого ставлення до країни, що надала їм теплий притулок і значні пільги. У відвертих розмовах нібито сповідувала комуноанархізм, хоч самого батька Махна вважала недоумком, пустим знаряддям у руках облудних більшовиків. Замолоду була двічі заміжня, помалу пересвідчилася на гіркому досвіді, що сім’я, особливо чоловік у шлюбі – гальмо будьякого поступу. Нестерпний тягар для вільної жінки. Відтак, упродовж років десять, лише бавилася з чоловіками, перебирала, мов золотошукач коштовну річ. Жила переважно на творчих хлібах, у кількох московських видавництвах та інформаційних агенціях отримувала за свою філігранно виконано роботу немалі гонорари. В середмісті столиці примарного Третього Риму мала шикарне помешкання, та більше часу перебувала у відрядженнях на одній шостій частині світу й її придатках. Рік­два, а то й місяців три­чотири, залежно від творчого настрою та бажання, винаймала помешкання в якомусь привабливому краї, звідти робила кілька мистецьких фотосесій і переїжджала далі. Після кількарічного життя в Тарту була зо два тижні в Болгарії, відтак трохи покантувалася в Москві (готувала до поліграфії свої роботи), й з півроку, коли зазнайомилася з Сидором Бляком, облюбувала на невизначений час Львів і його широчезний округ з напівзруйнованими замками та костелами.
До знайомства з Бляком Соня намагалася не заводити тісних стосунків з тамтешніми бахурами, остерігалася галичан, як Гітлер Сталіна. Бо в Москві, чула, компетентні органи вважали Галичину найбільш нашпигованим краєм у Союзі доморослими сексотами. Там яструбок (і вже діти його з онуками) на яструбкові сидів і яструбками поганяв. Справжні чоловіки тут перевелися одразу після ліквідації останніх упівських криївок доблєними

читати