Електронна бібліотека/Проза

Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
Поетичні новиниМикола Істин
Настя малює не квіткуПавло Кущ
БубликПавло Кущ
Серцем-садом...Микола Істин
коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Завантажити

казки Верховини, розпитувала про давнє минуле нашого краю, тішилася, що від почутого зазналася зі мною.
Блиснула хтиво оком на мене попадя:
– Ну, не тільки від почутого... – моргнула.
Пригорнув її до себе:
– Ясно, що так, – узявся роздягати пожадливу любку. – Будь­яка жінка мусить чути коло себе здорового чоловіка.
Пустотливо вирвалася з обіймів:
– Дозоляєш благочинним...
– Я й забув про нього, – пробираюся в її шурхотливі намітки.
Протяжно від любощів каже:
– А він, старий бузувір, п’є настоянку на зозулинці, і від того – раз у тиждень – може поялозити спраглу жінку. Хоч, чесно кажучи, його старечі хляки вивертають мене, не маю з ним відради.
Тут я навалився на неї, майже голу; її одну ногу закинув собі на плече, повернув пругке тіло трохи вбік, заходився патрати набухле логовисько:
– Я ще й без зозулинця чуюся при силі.
П’ята її закинутої ноги десь сягає під стелю, голова з розкуйовдженим волоссям вм’ялася в подушку, – вертляє запопадливо усім своїм збудженим торсом. Невтомно сприяє мені в любощах, аж пищить в оргазмі, наразі, коли треба, завзято піддає. Від напруженого шалу, чую, моє серце може вирватися з грудей, не витримує такого гарячковитого ритму. Не той уже я – біснуватий жеребець, який міг годинами басувати на жінці, втішати її хіть; хляну, вироблений по заробітках, і роки беруть своє... Проте сумлінно я довів свою справу, вдоволив на всі сто попадю. Вона, як і я, розпластано стікає соком, висохлими губами глитає повітря, мертво лежимо. Потім любка зацікавлено розглядає моє кощаве тіло, обачно запитує:
– В тебе є книжка „Лікарські рослини”?
Беру з полички грубезний енциклопедичний довідник, подивовано даю їй. Вона довго гортає фоліант, ілюстрований кольоровими світлинами й малюнками, зупиняється на зозулинці, вражено перегорнула сторінку:
– Ой, як їх багато: зозулинець блощичний, болотний, гостроверхий, мавпячий, обпалений, плямистий, пурпуровий, розмальований, салеповий, тризубчастий, Фукса, чоловічий, широколистий, шоломоносний. О, зозулинець чоловічий іще має назву „твердостій”. Цікаво, який із них якраз добрий... – узяла в кулачок мого підупалого уда, другою рукою тримає книжку.
Разом читаємо: виявляється, що кожен різновид зозулинця – рідкісна рослина, занесена до Червоної книги, зрідка трапляється й у наших горах; власне її бульбокорені, як і любки дволистої, й використовують з лікувальною метою, збирають їх одразу після цвітіння. Заготовляють лише молоді, дочірні бульби, старі викидають. Зібрану масу добре миють, на чотирип’ять хвилин занурюють в окріп, а відтак сушать на відкритому повітрі під наметом або в сушарці при температурі п’ятдесят­п’ятдесят п’ять градусів. Одержана таким чином сировина називається „бульби салеп”. З десяти кілограм сирих бульб одержують кіло сухих. Зберігають у невологих, добре провітрюваних приміщеннях. Строк придатності – шість років.
Попадя уважно зміряла мене поглядом:
– Чому б тобі не захопитися травами... Мав би від того задоволення й заробіток. Література тільки в злидні тебе зажене.
– Думав я над тим, але кожен виконує покладені на нього обов’язки, – підвівся. – Пробував, – кивнув на жердку з пучками насушених трав, – збирати зілля, виготовляти з них ліки... – махнув рукою. – Не моє то діло.
– Може й так... Не потикайся на чужу дорогу, – вбирається попадя, натягає на пещене тіло дорогу білизну.
– Зачекай, – порухом затримую її, ледвесенько нахиляю до лавиці: розпатлане волосся, наче воронячі крила, метляє тудисюди, до блиску начищає висукану дошку. Пурхотливі циці плюхкаються об покрайницю ліжка, додають азарту... Перегодом вона знеможено падає ниць, боком на ліжко.
– Ах! – протягла. – Ніби в тебе вселилося безліч чортів, – захлинається. – Варто було тобі тільки кинути оком на той малюнок­зозулинець, як отака сила взялася.
– Твоя правда...
Віддихалася, таки зібралася:
– Вже ти приходь до мене.
– Обов’язково. Чекай на тому тижні, – провів її через кладку.
Узбіччям уздовж нагорнутих кучугур снігу віддаляється її ставна постать, майорить самоцвітом на тлі засніжених гір, додає краєвиду пишності. Тихе надвечір’я спадає на гори, зворами розчиняється в долині, вбирає у себе минулу днину, таку добру й любу для мене. Через що, напевне, й шкодую за втраченим, якого вже не вернеш, не повториш достеменно. Неквапом вертаюся до своєї господи, привітної та теплої, де в печі палахкотить ватра, раз по раз потріскують дрова, нагрівають оселю добром.
У переддень Василя зібрався я під вечір до вдови. Якраз в метелицю, коли врядигоди зустрінеш когось на дорозі. Ледве протоптаним пішником іду вздовж річки, лукою, крадуся городом до її обійстя. Бачу, світиться у вікні, крізь фіранок видніється постать. Упевнився, що в хаті крім неї нікого нема, миттю ввійшов. На радощах сплеснула в долоні:
– Зранку чуло моє серце, що в мене буде дорогий гість.
Я насторожено глипнув на стіну, там з портрета під склом дивиться на нас її покійний чоловік. Зісподу рами

Останні події

21.11.2024|18:39
Олександр Гаврош: "Фортель і Мімі" – це книжка про любов у різних проявах
19.11.2024|10:42
Стартував прийом заявок на щорічну премію «Своя Полиця»
19.11.2024|10:38
Поезія і проза у творчості Теодозії Зарівної та Людмили Таран
11.11.2024|19:27
15 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
11.11.2024|19:20
Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
11.11.2024|11:21
“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева
09.11.2024|16:29
«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» — книжка для сміливих розмов від авторки блогу «У Трусах» Анастасії Забели
09.11.2024|16:23
Відкриття 76-ої "Книгарні "Є": перша книгарня мережі в Олександрії
09.11.2024|11:29
У Києві видали збірку гумору і сатири «СМІХПАЙОК»
08.11.2024|14:23
Оголосили довгий список номінантів на здобуття Премії імені Юрія Шевельова 2024 року


Партнери