
Електронна бібліотека/Проза
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
– Ви – атеїст? – уїдливо запитав один із них.
– Я – арієць.
– Фашист? – трохи не підскочив другий.
– Мене передусім цікавить минуле рідного краю, а не одна з провінцій Римської імперії. До речі, ви мусите знати, що Іван Кубинець, наш земляк, у роки Другої світової війни також у муках сконав, розп’ятий німцем на воротах, постраждав за нас усіх. Доста мусувати чужу байку на свій лад, однак порятунку не буде. Не дуріть оманою себе, коли перекладаєте свої прогріхи на когось. Надто ризиковано...
Насторожилися проповідники, глипнув один на другого, кажуть до мене:
– Нам пора виходити...
Потім затлумленим проходом іде жебракскоморох з вичовганою палицею, обвішаний бляшанками, торохтить, ковдає мідяки, ще й псалом співає. Хтось із пасажирів кинув:
– Отак за день наковдає дідище повні жмені, потому, аби ви знали – перебереться в файне шмаття, тут недалеко жиє в таких хоромах, вам не снилося.
Проходом швендяють перекупки з пивом, морозивом, панчохами, шкарпетками, посоняшником1, циганота з дрібними дітьми просить копійку. Всі намагаються заробити на бідному пасажирові, такому злиденному, як і „цуравий шпор”. А мені пригадалося оповідання „У вагоні” Юрія Станинця. Там дії переходять майже сторічної давності і так само принизливо тутешняки запобігають перед злидотою, рідко хто дорожить гідністю. Світ не змінився в рідному краї впродовж сторіччя. Той самий русин дурня клеїть перед сильнішим, вдає з себе казнащо недотепа. Легше йому, видається, так жити. Страждає від лінощів і безсилля. Гріх казати, що русин ледачий до роботи – ні, працює, як віл, тільки виконує найважче й найбрезкле, німець або чех уже робити того не буде, найме каланника з України. Тії невольники горло один одному перегризуть, аби тільки допастися в чужому краї до нужника та вигрібати звідти смердюче лайно, бо в себе на Батьківщині й такої роботи немає: братиземляки спродали, що тільки могли чужинцю. Потім усі гуртом русини гудять чортибатькакого, лише не себе. Противно... Що вдієш, коли і я належу до сього кишла, геть уже виродженого, скаліченого рабством. Запроданство – найхарактерніша риса мого народу, завдяки чому, напевне, він досі трясеться в судомах, ніяк не ґеґне сарака. Тож влада в Україні поки що належить найпідлішим. Справжні сини й доньки ще в пелюшках, не розповилися задля твердої мети...
З такими невтішними думками доїхав я до Батєва, вузлової станції, де на хвилинудві зупиняються міжнародні потяги на високих ресорах, а збоку, в глухому куті, сором’язливо світить іржею „цуравий шпор”, як експонат з доісторичних часів. І з того мотлоху валить щасливий народ, який нарешті вивільнився з затхлого „дизеля”. Крім волячої працездатності, ще й терплячий мій народ. Але, що цікаво, терпить не когось, а себе, свою дурну вдачу, за що зносить будьякий гніт. І вже штурмом бере невеличку залу двірця з прочиненим віконечком одної каси, дві інші шибки, як завше, чомусь наглухо зачинені, тож натовп знову працює ліктями й нахабством, пробивається один зперед одного до того віконечка, де через скло твердо сидить каменем безпардонна мадярка, з презирством бере пожмакані гроші в злиденних русинів, не зважає на їхнє занепокоєння, що можуть не встигнути на проїжджий експрес, і кволо жбурляє пасажиру квиток, а той на радощах знову працює ліктями й нахабством, насилу вибирається з того вихору. Смаглопикі менти з кийками при боці не звертають увагу на бучу, сонно бродять довкола. Мені, хвалити Бога, не треба тиснутися в ту веремію, бо завчасно взяв квитка, їду транзитом, і знічев’я споглядаю з порога за тим паскудним дійством. Як огидно мені від побаченого, проте нікуди подітися на вузькому пероні, затлумленому людом і поклажею, а потикатися кудись – часу обмаль. Нарешті суржиком оголошено, що на другу колію – хоч перша поросла бур’яном – прибуває потяг Ужгород – Київ, що в народі має подвійну назву, коли їде з Ужгорода – „корчагінець”, від слова – корчага, бутель з вином, завдяки чому закарпатські чинуші вибивають у київських кабінетах подачки, а друга назва його, київського потяга – „жидовоз”, бо ним виїжджали через Чоп до Відня радянські жиди...
У плацкарті віддає прокислою цвіллю, хоч чисто й прибрано, проте кондуктори грубо поводяться з пасажирами, як і ті загалом. Я намагаюся не вступати ні з ким у розмову, розглядаю з вікна передмістя Мукачева, будівлі замку на горі, що має багату історію, пов’язану з іменем подільського князя Корятовича, тут перебував бунтівний трансільванський князь Ракоці; в покоях замку московські комуністи переховували свого мадярського товариша Кадара від угорських інсургентів.
З вечором я помалу заснув на другій полиці під монотонний стукіт коліс. Уже прокинувся за світа в Малині, з вікна побачив у ранковій імлі соснові бори поліського краю. Через годину потяг прибув на колію київського двірця. Зараз, з одною дорожньою сумкою, я супокійно вийшов на перон. Пригадалося, як років дватри тому я повертався з бригадою із заробітків, пересідав з петербурзького потяга на ужгородський, а нас
Останні події
- 18.04.2025|12:57Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
- 14.04.2025|10:25Помер Маріо Варгас Льоса
- 12.04.2025|09:00IBBY оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2025 року у категорії «IBBY: колекція книжок для молодих людей з інвалідностями»
- 06.04.2025|20:35Збагнути «незбагненну незбагнеж»
- 05.04.2025|10:06Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
- 05.04.2025|10:01Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
- 05.04.2025|09:56Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію
- 30.03.2025|10:014 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
- 30.03.2025|09:50У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая
- 20.03.2025|10:47В Ужгороді представили книжку про відомого закарпатського ченця-василіянина Павла Мадяра